трохи часу є, тож давайте трохи розповім про своє ставлення до вернадського і звідки воно взагалі виникло.
років сорок назад (ба й більше), коли до криму можна було дістатися з метою відпочинку і насолоди спілкування природою, тягаючи рюкзак, ми з гопкомпанією рушили із сімферополя до ангарського перевалу тролейбусом, який виявився екскурсійним. (юар - привіт!)
серед нас був один місцевий, хлопець простий і безхитрісний, який допомагав і підказував нам де як і що.
ну, виїхали з міста, то й він нам каже, що зараз будемо проїздить зліва красивий будинок, де знімали стрічку про "вєсьолих рєбят". і дійсно, - оригінальна споруда, напівзамок серед зелених схилів притягували зір зліва від траси.
але, тут екскурсовод розпочала свою роботу мікрофоном, і перше що сказала - подивіться вліво, там серед гір будинок, який помилклво вважають таким, де проходили зйомки кіна.. бла-бла-бла.. і т.д. і т.п.
наш товариш сидів спантеличений і червоний, ми його підтримували жартами, але ставало тільки гірше. тоді я пересів до екскурсовода ближче і став чіплятися питаннями про будинок в подробицях. нам пощастило, бо тітка була історикинею пед. інституту, та влітку підпрацьовувала на ниві курортного просвітництва.
виявилося, що в тому будинку до революцій, проводячи літо у родичів, жив майбутній академік мінералогії ферсман, учень вернадськго, який багато зробив, щоби дитяче захоплення ферсмана по збору колекції на цих схилах мало наукове підгрунття.
розповідь зацікавила, і я твердо вирішив тоді підбити хлопців на відвідини будинку на зворотному шляху після проходження маршруту. з багатьох причин цього не сталося, але життя було попереду, здавалося, що воно буде вічним, то ж я не дуже журився з цього приводу.
коротше, кожного разу, в подальші роки, я дивився вліво на красивий мініатюрний замок, проїздом до ялти-алушти і згадував цю історію, аж поки не плюнув на плани вештання без мети по джалявах і просто не вийшов на зупинці перед вказівником на повороті, де було написано "ферсманово".
компанію мені складав той самий місцевий знайомий, який вже закінчив сімф.університет і лишився при ньому аспірантом. дорогою до будівлі знайомий розповів, що після того випадку, коли він погорів на екскурсійному траліку, він десятки разів приходив до "замку" і облазив його з усих боків, навіть розмовляв з нащадками будівельників, які удосконалили звичайний колись будинок на помешкання з баштами і терасами, та показували йому старовинні фото процесу, хоча він відбувався десь у 1910рр плюс-мінус, цого вже не пам'ятаю, вибачте.
два чи три дні ми жили в наметі у сосняку трохи вище споруди і я був приголомшений його розповідями і відвідинами куточків помістя від закинутих надмогильних плит колишніх хазяїв, до самого будинку, стайні, окремої будівлі кухні та досі діючої системи збору води!!! неймовірної системи, яка складалася з підземної цистерни вище по схилу, глиняного водоводу і накопичувального клепаного сталевого бака на другому поверсі "замку".
це була система конденсатного збору води. о-о-о, з якою насолодою я розгадував інженерні рішення цього проекту від його початку й до невеличкого фонтану в кінцевій точці.
весь комплекс помістя зберігся на той момент в повному комплекті, майже цілим, хоча сліди руйнації та невдалих ремонтів муляли око. в приміщеннях мешкали працівники школи-інтернату, який був поряд. общага з усіма вадами, притаманними цьому слову, на превеликий сум.
ну й до чого тут вернадський, справедливо запитають мене форумні опоненти?
та як би це пояснити коротше... місцевий унуверситет, маючи амбіції, і з претензії на особисту історію, став називатися ім'ям вернадського (цілком справедливо, до речі).
в післясовковий період це стало модно-молодьожно і носило фльор зриву "утаємничень" з робіт вернадського. на тому захищалися, писали статті в наукову пресу і.. так-так - витягли назовні ідею "ноосфери", спричинивши виникнення цілого покоління наукових піявок, діяльність яких досі проглядається у сучасній вікіпедії.
от саме про це, з сумом, мені розповідав той товариш, який довгі роки працював на ниві просвіти в університеті імені вернадського, де він залишився після студентства, завдяки схильності до історії, географії і заради бажання реабілітації своєї зухвалості в екскурсійному тролейбусі понад сорок років тому.