Ходила мені в голові одна думка і хочеться поділитись.
Колись Всесвіт був простою точкою. Потім Великий вибух, і простір почав розширюватись. З часом з хаосу виникли атоми, зірки, планети, життя.
Все це — з однієї точки, яка просто не могла не розширюватися.
І мені здається, що емпатія у людях працює дуже схоже.
Спочатку ми відчуваємо лише себе.
Потім — свою сім’ю, друзів, тих, хто "свої".
Але з досвідом і болем приходить розуміння: інші теж люди, навіть якщо вони далекі, інші, не схожі на нас.
Як Всесвіт охоплює все більше простору, так і ми можемо охоплювати все більше сердець. Тварини. Природа. Люди в інших країнах. Ті, хто ще не народився.
У якийсь момент ти помічаєш, що тобі не байдуже те, що не стосується тебе напряму. І це нормально. Це — ріст.
Емпатія — це не слабкість. Це сила, яка створює зв’язки, а не руйнує. Вона будує те, що зло не здатне навіть зрозуміти.
Тому коли питають "чому добро переможе?", я відповідаю просто:
Бо емпатія, як і Всесвіт, розширюється завжди - бо її не зупинити - бо вона творить нові світи — справжні, людяні - та нового тебе, кожної миті.