«Найважливіший текст 2024 року»
Дата публікації:позавчора
Час на прочитання:11 хв читати
Автор: Wave function collapse
Побачив в одному з українських каналів, які симпатизують Трампу, коментар на тему нещодавнього інтерв'ю Волтца та повторення трампівської формули, що підтримка Байдена «стільки, скільки буде потрібно» - це дуже погано, непродумано й шкодить усім, і вкотре захопився, наскільки команда Трампа вміє пропагувати й тиснути на нездатність Байдена артикулювати свої думки й стратегії в прості ідеї.
Пастка, закопана в цій ідеї, настільки глибока, що, мушу зізнатися, я і сам певний час перебував у її полоні, і тільки відносно нещодавно, під час запеклих дебатів у коментарях, зміг зрозуміти, що ж тут не так.
Отже, у війни в Україні є два можливих пояснення її архітектури.
Перше припускає, що Україна - це проксі між США і рф, що США, руками українців, веде проксі-війну проти рф з метою її демілітаризації та обнулення її наступального потенціалу. В рамках цієї архітектури в руках Вашингтона повинні знаходитися всі важелі управління, ескалації, темпу, і стратегічні центри прийняття рішень. Ця модель передбачає, що Київ - це ті самі «маріонетки» з путінського лексикону, позбавлені будь-якої можливості впливати на те, що відбувається, і визначати свою долю. Вам сказали: «помирайте»- і ви йдете помирати. А тому, мовляв, вкрай дивно вести проксі-війну з рф, але при цьому не мати чітких цілей, не мати стратегії, не знати де і як ти бачиш перемогу.
Це бачення настільки міцно і щільно засіло в мізках людей, що проникло на всі рівні, навіть у мислення обивателів-українців чи інших їм співчуваючих. Не раз і не два в коментарях я читав роздуми в стилі «Байден сука кидає українців воювати без зброї, злобно гигочучи з Вашингтона». Формулювання припускає, що саме Байден нібито відправляє українців воювати, нібито Байден говорить Києву, що і коли робити. Формулювання позбавляє Україну навіть краплі суб'єктності та автономії. Це не Київ вирішив у мобілізацію, це Байден так сказав, «ідіть вкраїнчики вмирати».
Правда ж у тому, що ця перша архітектура війни абсолютно некоректна - це дуже тупе, небезпечне і докорінно неправильне пропагандистське кліше.
Тепер давайте розглянемо другу можливу архітектуру цієї війни, а саме модель Британії 1939-1940. Модель, яка передбачає, що саме Україна перебуває у driver seat, що саме Україна вирішує, де і як їй воювати, саме Україна визначає стратегію, а Вашингтон лише в міру своїх сил і здібностей озброює Київ, жодного разу не лукавлячи у фразах:
«Україна сама вирішить, коли і за яких умов сідає за стіл, ми ж допомагатимемо їй стільки, скільки їй буде потрібно для досягнення Україною її власних цілей, що випливають з її власної оцінки поля бою і ситуації всередині країни».
Абсолютна правда полягає в тому, що Байден не сприймає цю війну як «свою». Він неодноразово, ще з перших днів, говорив, що це не війна США, і що американці не будуть там воювати. Обираючи між моделлю Чемберлена і Черчилля, між моделлю «путін - це Гітлер чи ні», Байден від самого початку системно відповідав на ці питання як «ні, путін - це не Гітлер, а я - це не Черчилль». Американці від самого початку не бачили в рф стратегічної загрози своєму становищу у світі, і сприймали Москву як ідеологічного супротивника з регіональними можливостями, нездатного всерйоз вплинути на США та їхню гегемонію у світі. У цьому, до речі, Байден споріднений із Трампом - той ще менше бачить у рф загрозу, і ще менше вважає такі речі, як загарбницькі війни та анексії, проблемою.
Виходячи з цього рівняння, з перших днів війни, політика Байдена була проста як двері:
Україна сама вирішує, що їй треба і чого вона хоче, ми ж - у силу своїх сил і своїх стратегічних цілей - будемо їй допомагати в цьому, але не будемо воювати за Україну, не будемо вступати в цю війну і не будемо шкодити своїм власним цілям. США 1939-1940 as it is.
Коли Київ вистояв, вони запросили у США системи HIMARS для боротьби з «артилерійським валом», що піднявся на Сході, і Байден відгукнувся. Цю зброю не дав Вашингтон, він не планував цю війну і не вів її. Він лише реагував на оцінки та стратегію України.
Коли Київ попросив зброї для наступу на півдні, США знову відгукнулися і дали зброю для наступальних операцій. Коли вони відчували, що щось переступає межу їхніх інтересів - наприклад, рф надто близька до неконтрольованого колапсу, або до застосування ЯЗ, вони говорили Україні «зачекайте, зараз ми перечікуємо». Цинічно? Так. Виродочно? Безсумнівно. Чи краще це ніж перший варіант? Не знаю. Але він саме такий: в очах США саме Україна як самодостатня незалежна і стратегічна країна мала вибудувати свою власну стратегію національної оборони, виходячи з тих реалій, що вона має, і тих можливостей допомагати їй, які США чесно (і чесно включно з обмеженнями) постачали.
Ви знаєте, чого від нас чекати і хто ми такі - будуйте свою стратегію виходячи з цієї інформації, але ми не будемо за вас вирішувати, як і де вам воювати і до якої межі».