Ну гаразд, напишу вам востаннє.
Я писав на цьому форумі від початку його заснування, бо мав ілюзію що тут будуть нормальні дописувачі і нормальні розмови, як також і постійний наплив інформаційних матеріялів, які стосуються України та важливих подій у світі. Турбулентні роки 2014-2015 показали багато чого з того, у що я вірив, але і багато того, чого я дуже остерігався. Зрештою, ми всі у щось віримо і чогось остерігаємося. Віримо у правду і свободу, у нормальні стосунки, у здатність довіряти чи розуміти одне одного. Остерігаємося брехні, підлості, нещирості, а також дурості, і звичайного агресивного невігластва. Але менше з тим...
Я прожив усе життя своє із розумінням того, що в своїх невдачах і програшах нормальна людина ніколи не має звинувачувати інших, але повинна дивитися всередину себе і аналізувати свої думки, рішення і конкретни дії. Якщо щось не вийшло, значить я в чому помилився, а значить наступного разу мушу діяти інакше із урахуванням попереднього досвіду. Тому у мене немає оособистих ворогів, але є і дуже мало друзів. Те ж саме має бути із суспільством чи нацією, якщо вона має бажання вижити і стати успішною – тобто вона має дивитися всередину себе і аналізувати свій стан, свої дії, і свої помилки.
Від року 1991 українці мали майже чверть століття мирного життя, щоб звестися на ноги і забезпечити нормальне існування і розвиток наступним поколінням. Але все було провалено і час було згаяно майже дарма. Кажу майже дарма, бо єдине, що хоч трохи вдалося – це виховати лише певну частину молоді в правильному напрямку, і ця молодь проявила себе в добровольчих військових формаціях на полях боїв із кацапською навалою. Те, до чого частково лише сьогодні суспільство прийшло із розумінням, а намагався довести своїм студентам в Одесі ще понад 30 років тому, коли казав їм, що вважати російську мову своєю і жити в російському культурному просторі неминуче призведе до того, що Україна зникне і стане частиною російської імперії. Тому мені було дуже прикро дивитися як Віталій Портников тридцять років по тому кидав тим самим горохом об стінку перед студентами того ж самого одеського університету, а вони із ним сперечалися. Та й на цьому форумі мене нещадно банили чи проклинали за те ж саме.
Я з 2014 року вам тут неодноразово писав, що на західну допомогу розраховувати особливо не доведеться, і що мій найбільший страх є в тому, що кацапня буде нищити Україну, а світ лише буде спостерігати. Власне майже так і сталося, бо та дуже обмежена допомога як і заходи проти кацапів грають на руку власне кацапам. За подібні вислови мене записали у “ольгінці“, “агенти хуйла“ тощо. Коли до влади у США прийшов здитинілий дідок і висхлими мізками, я намагався вам пояснити причини того, чому на нього не варто було розраховувати, бо справа була навіть не в ньому, а в тому, що увесь американський істеблішмент пріоритетом має стосунки із Кремлем, а не з Києвом, і що це треба враховувати і шукати можливості це питання у якийсь спосіб вирішувати. Коли я доводив, що українцям треба уникати публічної критики США та її політики за умов майже повної залежності від допомоги США, то одразу в мій бік летіли проклжьони та образи. Зрештою я іншого і не чекав. Тому коли Кремль разом і людьми Гіларі Клінтон організував політичну провокацію проти президента Трампа, то будь яка критика демократів та Байдена тут одразу вважался “роботою на хуйла“.
Те ж що сталося після дзвінка Трампа до Зеленського, стало причиною того, Україна і допомога Україні стали гострою проблемою у внутрішній політиці США. Що я маю на увазі? Підполковник Саша Віндман (із емігрантської єврейської родини) повідомив своїм босам із Демократичної партії про ніби-то шантаж Трампом Зеленського під час телефонної розмови де він був присутній. І це стало формальною причиною другого імпічменту Трампа. Водночас, бізнесові оборудки родини Байденів в Україні, не отримали адекватної оцінки. В результаті цього, саме слово Україна та допомога Україні отримали доволі негативне значення для значної частини республіканців, які підтримували Трампа. Політтехнологи одразу ж використали цей фактор у боротьбі проти Демократів, одночасно посиливши ізоляціоністську складову своєї пропаганди.
Я вас попреджав ще у 2022 році, що адміністрація Байдена буде всіляко затягувати та обмежувати допомого Україні і залишить проблему Трампові, щоб він її розгрібав. Я не помилився. Чому? На відміну від вас, я добре розумію і бачу те, що відбувається в США та із США впродовж останньої чверті століття. Зрештою не лише із США, а в цілому із Західним світом.
Тому песиміст – це поінформований оптиміст.
Від самого початку на цьому форумі я писав, що доля і майбутнє України вирішується українцями в Україні і ніким іншим. Я так вважаю і тепер.
“There are no solutions, only trade-offs.” – Thomas Sowell