нє, не цирульня. це топонім.
сприйняття дуже особисте, тож я й хотів поспілкуватися з мешканцем-аборигеном.
вже ясно, шо такого тут немає, але розповім, бо вертатись потім настрою може і не бути.
так от. частинами, щоб не втомлювалися, хто читатиме.
колись, років 50 назад, коли я вже був школярем, то приїздив літом до тітки в білу церкву. жила вона на заріччі, їхати треба було від базару через рось, по новому тоді мосту, котрий здавався високим, що аж дух переймало. внизу текла ріка і журбилася біля високого каміння, з якого відчайдухи плигали у воду, або ловили рибу. це одразу за церквою, внизу зправа, хто знає.
одного разу, коли дядько, тікаючи вчергове з хати "на рибалку" був обтяжений мною, бо так тітка наказала. а я був тіки радий. ми взяли помідори, сала, пляшку сітра і ше якусь пляшку, яка чомусь зберігалася у хліві за кліткою з кролями. вирушили спочатку яром, потім вздовж берега проти течії, потім повз піщаний пляж, осоки, верби, аж нарешті зустріли ще двох знаймих дядьків і заходилися ловити рибу, та закусювати чим бого нагородив у дорогу.
і от за такими ділами пішли розмови, з чого я дізнався, шо ми навпроти старого замку, де по парку досі ходять привиди. ця новина мені геть не сподобалася. але мене заспокоїли і сказали, шо турбуватися немає чого, бо ми на іншому березі - в голендерні. цього слова я не знав.
це ще більше нагнало страху, бо хто і за що тут когось дере питати не хтілося, а хотілося додому. з маси причин. і терміново.
але - саме слово запало до пам'яти і спливало кожен раз, коли доводилося приїздити в білу вподальшому. шо воно значило я таки здогадався пізніше - це назва міцевості, але пояснити про її походження ніхто мені не міг.
