И таким далеким краем для Киева были земли дикого поля,где кстати впервые и появились шаровары позаимствованные у крымских татар в условиях жаркого южного климата.
Ова, та невже!
На території сучасної України шаровари з'явилися ще в стародавню епоху. Відомо про широке розповсюдження шаровар серед скіфів і сарматів. Еллінський античний мислитель Діон Хрисостом в кінці 1 ст. н. е. писав «Він носив шаровари, взагалі був одягнутий по-скіфськи, а на плечах в нього був короткий легкий чорний плащ, як заведено в борисфенітів; вони воліють одягатися в усі чорне, очевидно, дотримуючись прикладу одного скіфського племені. І хоча самі мешканці Ольвії говорять по-грецьки не зовсім правильно, оскільки живуть серед варварів, але „Іліаду“ майже всі знають напам'ять».
Римський поет Овідій, якого було заслано імператором Августом на початку нашої ери до містечка Томи близ гирла Дунаю, у своїх в кількох місцях згадує, що місцеві сармати і скіфи носили «широкі штани, просторі штани», «поряд гетів орда, в шаровари одягнуті скіфи». У листі Овідій відгукується про своїх вимушених сусідів-сарматів: «Якщо навіть їх не боятися, то можна зненавидіти, побачивши груди, прикриті шкурами і довгим волоссям. Та й ті, хто, як вважають, походять з грецького міста, також носять замість вітчизняного костюма перські шаровари».
В Київській Русі також активно носили шаровари. Арабського мандрівника Ібн-Омара Ібн-Даста, 930-ті роки, про русів Наддніпрянщини: «Шаровари носять вони (руси) широкі: сто ліктів матерії йде на кожні. Надягаючи такі шаровари, збирають вони їх у збори коло колін, до яких потім прив‘язують».
Арабський мандрівник Ібн-Фадлан, теж очевидець, у Х столітті пише про обряд поховання знатного купця у русів, які приплили на Волгу зі своєї країни через купецькі справи: «Отже, вони наділи на нього (покійного) шаровари, і гетри, і чоботи».
Ще раніше, перський анонім в «Книзі кордонів світу», IX століття, пише: «Зі 100 ліктів бавовняної тканини, більше або менш того, шиють вони штани, які надягають, засукавши їх вище коліна. Вони носять шапки з овечої вовни, з хвостами, що спадають позаду на їхні шиї».
Шаровари увійшли у вбрання козаків Запоріжжя. У дорожніх нотатках німецького посла Epixa Лясоти (XVI ст.), який відвідав Запоріжжя, знаходимо згадку про такі елементи одежі запорожців, як татарський кобеняк і мантій. Посол відгукується про козаків як про людей дуже щедрих, котрі зробили йому багаті подарунки: кунячу шубу і чорну лисячу шапку. Відомості про костюм козаків XVII ст. є й у відомій праці Ґійома Левассера де Боплана. Він перелічує, зокрема, сорочки, шаровари, шапки і каптани з товстого сукна, що складали повсякденний козацький одяг. Польські письменники XVIII ст. зазначали, що запорізькі козаки носили широкі шаровари з золотим галуном замість опушки, суконні з відкидним рукавом напівкунтуші, білі шовкові жупани, шовкові з золотими китицями пояси й високі шапки зі смушковими окільниками сірого кольору і червоним шовковим вершком (шликом), який закінчувався китицею.
Заправлялися в чоботи без нависання. Козацькі шаровари були відносно вузькими, на відміну від дуже широких шароварів турецького типу що побутували у запорожців, мали клиновидну вставку із 2-х трикутних клинів. Холоші з'єднувалися під кутом, що робило штани широкими у кроці, а к кінцям звужувалися, аби їх легко можна було заправити у халяви чобіт. Затягували шаровари в поясі очкуром зі шнура або тасьми, протягнутим крізь очкурню (гашник), і зав'язували попереду на рівні розпірки. Завдяки зазначеним конструктивним особливостям та способу носіння такі штани були зручними як в кінному, так і пішому строю. Стройові козацькі штани шилися з простого товстого сукна — звичайного «свитного», габи або грубого, товстого фабричного польського чи німецького сукна. Підбивали штани грубим полотном «хрящем». По боках в розпірки швів вшивалися прорізні прямокутні кишені з того ж полотна[1].
https://uk.wikipedia.org/wiki/Шаровари#Україна
