По-перше, героїзмом там ніколи не пахло. Під час другої світової війни місто здавали двічі – спочатку червоні, а потім німці.
Знаменита оборона Одеси виглядала так – по лінії Дальник-Нерубайське-Усатове сиділи румуни в степу і мляво стріляли в бік міста. З боку Одеси сиділи бойци і стріляли в степ. Потім бойци відправилися в Крим, де їм не пощастило. Під час окупації єдині, хто постраждав – євреї. Всім іншим було досить непогано. Як казав мені один дідуган, єдиний час, коли можна було вільно дихати – 1942-44 роки в Одесі, бо не було комуністів. Були якісь подпольщікі Маладцов-Бадаєв він НКВД і піонєр Яша Гордієнко. Загинули по дурості і без толку. В катакомбах партизанили вовсю – водка, баби, і п“яні розборки. В Холодній Балці хєрої парізани випадково застрелили якогось німецького ахвіцера інтенданта – німці розстріляли десяток заручників. Визволення Одеси було нескладне – німці пішли, красниє зайшли. Без особливого галасу і стріляними.
Сучасність.
На 1989 рік в Одесі і області проживало 80 000 сємєй отставніков МВД СССР, КГБ СССР, МО СССР. Множимо мінімум на 4 – маємо 240 000 тис. совка (особливо їхніє жони – “жоржеткі“ – так ми їх називали – ето било штото особєнноє в ненависті до хахлов, каториє понаєхалі). Так от, скинемо тис 50 на Ізмаїл і Білгород-Дністровський (чудові курортні зони), і маємо лише в Одесі близько 200 000 агресивних колорадських жуків, розселених в Приморському районі і на Чєрьйомушках – ви думаєте, для кого там будувалося житло в 1960-70х? Для рабочіх завода Январского Восстанія? Ага, щас...
Українці в Одесі все ж є. Живуть переважно на Чубаївці, Слободці, Пересипу, в Крижанівці, на Лєнпосьолкє, частково на Молдаванці, на Поскоті (посьолок Котовского). Але загалом – справи там швах. Бриндак – ублюдок классічєскій. Молдаванчук із комплєксом адєссіта.
Так що майте на увазі, перш ніж захоплюватися Адєссай – вона мало чим відрізняється від Тирасполя...
