У Politico вийшла цікава стаття про унікальність дипломатії Зеленського. Якщо раніше президент дратував США, то тепер дратує і політиків Євросоюзу.
Кілька фрагментів:
Він все частіше читає лекції, що викликає обурення у європейців.
«Наразі відносини між Києвом та Брюсселем напружені і, ймовірно, досягли найнижчої точки за час війни», —каже колишній український чиновник на умовах анонімності.
«Зеленський, зокрема, не лише Зеленський, а й багато інших українців, справді вірять, що вони борються не лише за Україну, а й за всю Європу та Захід. І тому немає потреби бути вдячним комусь, дякувати комусь чи пом’якшувати свої прохання. Він дуже вірить, що Європа винна Україні. Це впливає на його мислення та риторику. Але це не враховує, що не всі європейці бачать це однаково», — каже експерт із зовнішньої політики від Республіканської партії, який у минулому консультував Київ.
Риторика Зеленського, як пишуть у Politico, ризикує відчужити тих самих партнерів, на яких Україна покладається у фінансовому плані.
▪︎
У Брюсселі дедалі гучніше звучить роздратування, у європейських політичних колах зростає втома не стільки від самої України, скільки від Володимира Потужного.
Якщо у перші роки великої війни його риторика сприймалася як символ боротьби та морального лідерства, то зараз частина європейських чиновників дедалі частіше називає її повчальною, ультимативною та виснажливою.
Основна претензія полягає в тому, що Зеленський продовжує публічно тиснути на партнерів, звинувачуючи їх у повільності, нестачі політичної волі та недостатній підтримці. Його виступи, зокрема в Давосі та на європейських самітах, дедалі частіше сприймаються не як мобілізація союзників, а як спроба диктувати умови тим, хто й без того фінансово, військово та політично підтримує Україну. Для багатьох європейських лідерів це стає подразником на фоні власних внутрішніх криз, економічного тиску, міграції, оборонних витрат та політичного зростання правих сил.
У кулуарах ЄС дедалі більше говорять про те, що Потужний повинен перейти від постійного морального пресингу до прагматичнішої дипломатії. Частина політиків вважає, що постійне підвищення ставок, вимоги швидшого вступу до ЄС, більшої кількості зброї, нових санкцій, починає викликати не співчуття, а втому. Особливо це відчутно в країнах, де виборці дедалі частіше ставлять питання: скільки ще Європа готова платити за війну, яка затягується.
Це не означає відмову від підтримки України. ЄС продовжує розглядати безпеку України як частину власної стратегічної стабільності. Але тональність змінюється: замість безумовної політичної емоції дедалі більше домінує холодний розрахунок.
Для багатьох європейських столиць Україна переходить із категорії «символічної боротьби» у площину «складного геополітичного проєкту», де ресурси, компроміси та довгострокова стійкість стають важливішими за емоційні заклики.
Головний ризик для України полягає в тому, що втома партнерів від Потужного може не призвести до різкого припинення допомоги, але поступово зменшить її інтенсивність, швидкість рішень та політичну рішучість. А в умовах затяжної війни саме це може стати критичним фактором. Сьогодні перед Потужним постає новий виклик: не лише утримувати підтримку Заходу, а й адаптувати свою дипломатію до нової реальності, де союзники хочуть не лекцій, а стратегічного партнерства без постійного публічного тиску. Європа не відвернулася від України, але вона дедалі менше готова безкінечно слухати ультимативний тон, навіть якщо він звучить із країни, що воює за власне виживання.
