Їгаль Левін(с)
Як і зі заявою Сікорського — що вони там усе збиватимуть, важливо, щоб слова Трампа не лишилися лише словами. Це стосується й збиттів: сказали, що збиватимуть? Нецікаво — от збийте, тоді в нас буде матеріал, на який можна спиратися в оцінках. Те саме і зі словами Трампа: сказав, що дадуть НАТОвську зброю, маючи на увазі передачу Україні — без проблем, буде зброя — буде й предмет для розмови.
Передача зброї має два виміри: перший — коли передають рівно стільки, щоб підтримувати стійкість української армії. Це всі ці пакети на обслуговування F-16 тощо. Другий — коли постачання зростає і кількісно, і якісно. І таке ніколи не робиться просто так. Це завжди прив’язано до чогось — наприклад, до конкретної вашої операції стратегічного рівня. Якщо ми побачимо радикальне зростання поставок Україні, треба розуміти: це буде не через раптову "щедрість", а тому, що від Києва тепер щось очікують.
Цілком припускаю, що українська дипломатія, офіс та європейські й американські прихильники України змогли переконати адміністрацію США за ці місяці, що потенціал є. Вийде — буде ще більше поставок (чи продажів, не принципово) і більше підтримки, не вийде — знову буде "день бабака", як узимку з 2023 на 2024.
І так, Путін уже вписав себе в історію багатьма своїми рішеннями і точно вписав як унікальний випадок — той, хто відмовився від пропозиції Трампа щодо "заморозки". Я добре знаю історію і можу запевнити: так не буває. Ніхто, коли таке співвідношення сил і така диспозиція, у ситуації страшного глухого кута, не відмовляється від тієї пропозиції Трампа, яку він просував ще з весни. Було навіть відчуття, що, дотримуючись логіки "від добра добра не шукають", Путін ухопиться за цей рятівний круг і погодиться на "заморозку". Але ні, на велике здивування американців (і не тільки їх), він вирішив далі спалювати свою державу.
Велика помилка Трампа й багатьох аналітиків та різних "think tanks" — у нерозумінні того, що Путін насправді ставиться до теми України за межами раціонального. Воно може й раціональне з його дзвіниці — міфічних смислів, але абсолютно ірраціональне в координатах західних цінностей.
У будь-якому випадку все це — їжа для філософів, соціологів та істориків, а реальність зараз визначається й вирішується, як і торік, і позаторік, і всі попередні роки. Вирішується українським солдатом — він став свідком початку всього цього і він же зрештою визначить, чим усе це закінчиться.