Юзеф Пілсудський, який очолив Польщу у 1918 році, вважав Росію головною загрозою та геополітичним конкурентом Варшави. На його думку, тільки розбиття Росії за національними швами убезпечило б Польщу від російської загрози. Українському питанню тут відводилась головна роль. Політики та публіцисти, котрі були прихильниками цієї концепції, підкреслювали, що незалежна Україна взяла б на себе головний тягар протистояння російському імперіалізму. Появу незалежної України вони вважали пріоритетом польської східної політики і ця мета, на їхню думку, була варта певних поступок українцям.
Зовсім іншої думки були польські націонал-демократи, котрих підтримувала більшість суспільства. Вони вважали головним ворогом Німеччину, з Росією ж хотіли налагодити добросусідські відносини. Українське питання, в їхній логіці, загрожувало територіальній цілісності Польщі, оскільки Україна неодмінно претендувала б на спірні території.