коли я дивлюся на американську герантократію, я рефлективно згадую "дарагого Лєоніда Іліча". Молоді не зрозуміти ту "епоху застоя", як я тоді (в часи Брежнєва) по натякам родичів не міг зрозуміти жахи сталінізму. Я так мріяв побачити очільника КПРС в гробу, і таки побачив коли вчився в універі. Але я не про це. Централізована влада завжди закулісна: на сцені особа якої культ, а за кулісами бенефіціари культу. Авжеж культ в наш час не може бути абсолютним. Навіть при льоні ходили анекдоти який він супер-стар
. Тому мені цікаво як американці сприймають обраних маразматиків. Напевно вони вам скажуть що голосували за кого запропонували, чи вибирали найменше зло, тощо. Але я підозрюю що для виборців Трампа він таки прикольний. Напевно саме в цьому секрет культу особи.
