З усіх родичів і знайомих за кордоном, знаю, що живе за рахунок хлопця тільки молоденька родичка. Всі інші працювати почали відразу
Вони, скоріш за все, є трудовими мігрантами, або айтівцями, бо біженці зазвичай так швидко працювати не починають. Переважна більшість має спершу вивчити локальну мову, потім половині ще треба якийсь локальний фах освоїти...
В двох словах, звичайна проблема з будь-якими біженцями полягає в тому, що соціялка - коли людина тупо сидить й нічорта не робить - є більшою за переважну більшість зарплат, на котрі може претендувати понаїхавша непідготована людина, що піде працювати.
Таким чином, людина має бути сама собі ворогом, буквально, щоб так робити.
Наприклад. Людина, умовно, має економічну освіту, й працювала власне економістом на якомусь там заводі в Україні. Це ніяк не конвертується ні у що, такі "знання" та "досвід" нікому не потрібні за визначенням. Тому людина, на практиці, без перекваліфікації скоріш за все може працювати хіба що на касі в супермаркеті. А зарплатня на касі в супермаркеті, наприклад, нижча за прожитковий мінімум. Тому треба мало того що ходити туди працювати, але ще й подаватися на соціялку щоб компенсувати різницю. Й при цьому прожитковий мінімум може бути нижчим за виплати для шукачів притулку.
Тому більша частина шукачів притулку зазвичай так не робить (українці, як нація котра ніколи особливо не отримувала ніяких подібних статусів, якраз намагалися у перший рік повномасштабної, й швидко поприсідали на дупу коли зіткнулися з тою дичиною).
Але, всьо під контролем. Тому що, оскільки украйонці, на думку деяких достойників, є гімняними - їм біженство надано теж гімняне, тобто "колективне". На відміну від умовних сирійців, котрим якщо вже дали притулок в Німеччині, то вони там на ньому можуть сидіти до смерті, гімняних украйонцов можуть з копняка хоч завтра послати додому (особливо якщо вони тихо рюмсаючи підуть без двіжух).
