Та не такий страшний чорт, як його малюють.
Цей чорт якраз достатньо страшний, щоб в нормальних людей на заході навіть думки не виникало кайфувати та постачати "немало" зброї замість кількості та якості, достатньої для критичної переваги України.
Проблема в тому, що нормальних людей там ще менше ніж в Україні.
Інші люди, інколи помірно нормальні, аде здебільшого повні дебіли, кайфують між двох протилежних полюсів неадеквату.
Перший - це "думка", що рашинька ніпабідіма в принципі, й тому можна хіба що приносити когось їй у жертву, й молитися щоб чудовисько нажерлося (хоча й очевидно навіть для них, що не нажереться воно ніколи).
Другий - це "думка", що Україна може скільки завгодно часу воювати в форматі кацапської переваги в арті 1:10, без ударів по світой рашинькіной території; контратакувати по десятикілометрових мінних полях без переваги в повітрі, ловити хрінолліарди прильотів ракет та КАБів, тощо.
В обох випадках очевидна одна й та сама проблема дебілів: нездатність хоча б приблизно зрозуміти, що саме коїться. На мою думку, котра щось не дуже змінилася за останні пару десятків років, це проблема не стільки інтелектуальної неспроможності (бо там нічого складного нема), а швидше психологічного. Оскільки будь-яка справжня спроба зрозуміти, що коїться, неминуче призводить до кришталево ясного розуміння небезпеки власної насильницької смерті того, хто робить таку спробу. Ті, кого я називаю дебілами, можуть бути особами, значно розумнішими за мене, але їхня підсвідомість просто вимикає весь цей процес розумової активності на дуже ранньому етапі, аби захистити м'якеньку свідомість носія від думки, що
особисто він здохне.
Тому маємо те, що маємо.