Є тут хто небуркотливий старпер, що може оцінити.
Критики пишуть похвальні тексти.
Бачу багато постів про творчість Клавдії Петрівни. Чимало присвячено зовнішності, роздумам про поп-культуру в цілому, про українізацію естради і тому подібне. То все добре, але не має жодного відношення саме до творчості Клавдії Петрівни. Клавдія Петрівна - не «типове явище естради» і не «ще одна Альона Альона». Її творчість цікава саме з поетичної точки зору. Як блискавка чи іскра виникає через різність потенціалів, так і струм оригінального мистецтва бʼє через різнорідні явища, які досі не перетинались. Сучасна містянка, яка не хоче і не може говорити штампами, бо її переповнюють емоції, яка не довіряє своїх почуттів затертим кліше - це лірична героїня Клавдії Петрівни. Її персонаж(ка) ніколи не висловиться, як всі: вона дивакувата і неправильна, вона талановитий фрік, який ламає синтаксис фрази, створює нові дикі формулювання і скаче з теми на тему, бо в її голові імператори десь дуже недалеко від чоловіків (які теж постійно думають про Римську імперію):
«Навколо мене крутяться вільні анархісти
Я вже не знаю, що їм розповісти
Навколо ходять одні провокатори
Придумали собі, що вони імператори».
Де, в якої стандартної поп-співачки ви знайдете таке коло думок? Героїня Клавдії Петрівни настільки дивна та самоіронічна, що іноді втрачає відчуття власної реальності та реальності інших людей:
«Про любов навіть не говорю
В Sims 3 - чоловічка створю
Всередині душі ураган
Відчуйте мій жахливий стан»,
та й взагалі сумнівається у реальності світу:
«Закулісся - дім, сцена - земля,
Спадає завіса, починається гра.
Ми погані актори, в нас дешевий театр…»
…але потім повертає до такої простоти, яка нагадує японські хокку («наче дочка самурая»), і резюмує:
«…Як дуже шкода, що тут присутній мій брат».
Хтось каже, що це нова Вірка Сердючка. Є щось схоже, але не більше, ніж схожі колиба 2000-х років та кавʼярня третьої хвилі. В словах і музиці як Вірки Сердючки - що залишається епохальним явищем в українській поп-культурі - так і Клавдії Петрівни, ви чуєте дух часу.
Звичайно, Клавдія Петрівна вживає головний прийом сучасної танцювальноі музики - поставити яскраву потужну фразу на репіт і змусити зал качатись під «Я тобі брехала - я тебе не кохала», або «Знайди мене - подзвони». Такі кетч-фрази вивели Клавдію Петрівну на подіум, бо ними вона буквально розірвала український тікток. Феномен мема і секрет його віральності полягає в тому, що елемент витвору мистецтва (вираз обличчя актора, дія співака, цитата з фільму) чудово накладається на життєві ситуації юзерів. Замість самостійно виражати емоції, люди беруть готовий шаблон, і з цих шаблонних форм народжуються меми. Тому Клавдію Петрівну брали собі на музичний супровід в соцмережах всі, хто брехали, але не кохали; всі, хто хотіли, щоб їх знайшли та подзвонили; всі, у кого злива, але вони щасливі. І в цьому теж сила її музи.
Клавдія Петрівна має всі шанси стати голосом тікток-покоління. Вона дуже добре почала, і її творчість не треба зводити до «естради» чи знецінювати, бо «популярне не може бути цікавим». Послухайте тексти і ви відчуєте, що ця людина не ходить заїждженими тропами і гідна поваги як оригінальний митець, яких дуже мало у шоу-бізнесі.
Наостанок. Хтось міг би закинути Клавдії Петрівні, що мало співає про війну. Згодний лише частково. Якщо трохи віддалитись від тематики, то оця незгасаюча тиха істерика через непевність усього, починаючи від завтрашнього дня, в якому кожного з нас може вже не бути, є дуже важливим хімічним елементом в атмосфері лірики Клавдії Петрівни:
«Як біжить швидко час
Я надіюсь, він за нас».
Я теж на це надіюсь.
