Автор Тема: Віталій Портников: Чому Шевченко ненавидів Богдана Хмельницького  (Прочитано 1200 раз)

0 Користувачів і 2 Гостей дивляться цю тему.

Offline majesty

  • Ветеран форума
  • ******
  • Повідомлень: 22176


Кожного року, коли відзначають день народження Тараса Шевченка, я замислююсь над тим, що сприйняття поета у більшості моїх співвітчизників продовжує залишатися таким, яким воно сформувалося ще у радянські часи. Тобто Шевченка сприймають як ідола.

Не в тому розумінні, що ми не хочемо обговорювати якісь утаємничені чи інтимні сторінки його біографії – ні, тут якраз навпаки, про Шевченка як людину ми дізнаємося все більше, і це ніяк не впливає на сприйняття образу, бо в наші часи навіть до великих перестають ставитися як до ікон.

А в тому розумінні, що Шевченка сприймають як зручного ідола. Тобто використовують саме ту частину його спадщини, яка є для нас актуальною на даний час і виправдовує ті чи інші наші вчинки. А інший Шевченко нам не потрібний, бо він нас дратує, от ми й перегортаємо сторінки "Кобзаря", ніби вони не ним написані.

Про це пише журналіст та публіцист Віталій Портников, інформує UAINFO.org.

Є Шевченко – фактичний засновник сучасної української нації, такий нам подобається. І є Шевченко – літератор свого часу, він, напевно, міг помилятися, але з поваги до його статусу націєтворця ми просто не помічатимемо цих помилок і цих творів, ніби їх і не було ніколи.

Читайте також: Втрачений шанс бути далі від Москви: історичні уроки Гадяцького договору для України і Польщі

Тим часом, це абсолютно хибне ставлення, я б сказав – більшовицьке. Сталін перетворив на ікони Марка, Енгельса і Леніна, проте велика частина їхньої теоретичної спадщини була або прихованою, або замовчуваною. Очевидно, що "класики" могли помилятися, однак тоталітаризм – не місце для дискусій, якщо ти вже оголосив когось іконою чи перетворив на мумію, це може бути тільки бездоганна мумія. Мумія, яка не помиляється. І якщо ми вважаємо якісь тези нашого ідола помилковими, то просто удаємо, що їх не було ніколи. І так потроху втрачаємо здатність до критичного мислення й захисту власних поглядів. І найголовніше – втрачаємо здатність усвідомити, що помиляємося саме ми. Що це ми обрали не ту цитату!

Чи помилявся Шевченко у своєму ставленні до українського народу? Людина, яка любила Україну так, як ніколи до цього не любив український поет власну землю, була разом із цим критично налаштованою до своїх сучасників й цього не приховувала, ця критичність – один із головних мотивів Шевченкової творчості й листування. Всі ці рядки багато хто з нас знає напам'ять, проте сприймає їх суто як поетичну риторику, хоча це – частина цивілізаційної програми. Шевченко точно розумів, що без змін у народній свідомості не буде ніякої України, він один із перших усвідомив трагедію української скуйовдженої й суперечливої ідентичності. Перепрошую, але якщо ви дійсно сприймаєте людину як націєтворця, ви не можете не помічати реалістичного ставлення людини до самої нації. Ви можете вслід за людьми, зацікавленими у славі й доступі до фінансових потоків, повторювати невмирущий мем про мудрий народ, – але ви не можете не помічати, що історичний і політичний вибір цього мудрого народу кілька разів вже доводив Україну до руїни. Шевченко готовий був не тільки викривати, але й боротися за переформатування нації. І "Кобзар", і його життєвий шлях – початок такого переформатування. Але що ми з вами можемо змінити, якщо будемо розраховувати на міфологічну народну мудрість? Сприятимемо загибелі народу й загинемо самі разом з ним? Дуже романтично, але це зовсім не шевченківська, а російська традиція.

Читайте також: Не Настя і не надзвичайної вроди: три таємниці легендарної Роксолани, які та забрала з собою в могилу. ФОТО

Чи помилявся Шевченко у своїй ненависті до Богдана Хмельницького? Ми, як і у радянські часи (тобто у сталінські радянські часи, бо у ленінській версії історії гетьман зображався феодалом, який зрадив класові інтереси українського селянства й привів його до московського ярма), просто перегортаємо сторінки, які пломеніють цією ненавистю. А чому, звісно? Адже Шевченко на десятиріччя випередив свій час. Він мріяв про Україну – і не тільки Україну, згадайте його "Кавказ", – поза Російською імперією у ті часи, коли переважна більшість його співвітчизників, навіть з грона діячів української культури, максимум, чого бажала – так це дозволу творити українською. Й тому він закономірно розглядав Богдана як політика, стратегічна помилка якого призупинила той самий процес націєтворення і державотворення. Шевченко сприймає Богдана Хмельницького не за процесом, не за намірами, не за епопеєю, яка й досі зачаровує багатьох українців, а за результатом. Тобто так, як і слід оцінювати політика у співвідношенні його дій до твоєї власної державницької програми. І знову-таки – Шевченко може помилятися, будь-хто може помилятися, але ця оцінка соромʼязливо обходиться, не дискутується не десятиріччями, а сторіччями – що й залишає нас навіть зараз у справжній цивілізаційній пастці. Бо монументи гетьману й поету в українській столиці – це пам'ятники двом протилежним цивілізаційним векторам, пам'ятники неіснуванню та існуванню, й недарма одного з них завжди садила на коня невмируща імперія, а на памʼятники другому гроші завжди збирав народ. І, до речі, у Російській імперії цей "національний радикалізм" Шевченка був зрозумілий з самого початку не тільки владі, але й усім прихильникам імперського проєкту. Але якщо тепер ми нарешті прийшли до усвідомлення того, що маємо справу не з радикалізмом, а із реалізмом, то може саме час обговорити ставлення поета до народу і гетьмана?

Адже "зручний" Шевченко – це як "зручна" Україна, це як бажання заплющувати очі на справжні проблеми й випробування, не дивитися вгору. На третьому році великої війни ми знову приходимо до такого самого, "зручного" для багатьох стану безвідповідальності й неусвідомлення, стану, який ніколи не допомагав нам виграти, а Україні – вижити.

Offline ЮАР

  • Ветеран форума
  • ******
  • Повідомлень: 18830
  • Стать: Чоловіча
  • Стукнуть на кацапа - дело чести, но лучше убить!
В часи Шевченка не було інтернету.
Там навіть з інтернетом важко розібратися, з тими Переяславськими угодами.
Першу угоду підписував Богдан.
Потім гетьманом був обраний Виговський.
А після Виговського, був обраний, вісімнадцятирічний син Богдана Юрій Хмельницький.
Так от фінальну версію тих договорів з кацапами підписував саме Юрій Хмельницький.

А далі є така точка зору, що саме найбільш невигідні для України положення підписав Юрій.

А те, що Богдан  "зрадив класові інтереси селянства", то сова на глобус.
« Останнє редагування: Березня 09, 2024, 05:49:16 17:49 від ЮАР »
:superman2: :superman2: :superman2: :superman2:
:smilie1: :smiley25: :smilie1: :smiley25: :smilie1: :smiley25: :smilie1: :smiley25: :smilie1:

Offline Stanton

  • Hero Member
  • *****
  • Повідомлень: 1626
  • Стать: Чоловіча
Після перемоги гетьмана Івана Виговського над московським військом у битві під Конотопом 1659 року Сірко перебував в опозиції до гетьмана, як помсту за рейд орди зі збирання ясиру по Лівобережжю, на чолі запорожців завдав поразки союзникам гетьмана — кримським татарам під Аккерманом, і сплюндрував степовий Крим. Через що татари, союзники Гетьманщини, змушені були повернутися до Криму, і Іван Виговський відмовився від подальшого походу на Москву.
-------------------------------------------
Сірко  - это еще один был ключевой балбес
из-за которого гетманщина таки легла под кацапов.
просто рубака без своей головы.

Offline majesty

  • Ветеран форума
  • ******
  • Повідомлень: 22176
статья не о Богдане
а о 73% нариде 

Offline ЮАР

  • Ветеран форума
  • ******
  • Повідомлень: 18830
  • Стать: Чоловіча
  • Стукнуть на кацапа - дело чести, но лучше убить!
Після перемоги гетьмана Івана Виговського над московським військом у битві під Конотопом 1659 року Сірко перебував в опозиції до гетьмана, як помсту за рейд орди зі збирання ясиру по Лівобережжю, на чолі запорожців завдав поразки союзникам гетьмана — кримським татарам під Аккерманом, і сплюндрував степовий Крим. Через що татари, союзники Гетьманщини, змушені були повернутися до Криму, і Іван Виговський відмовився від подальшого походу на Москву.
-------------------------------------------
Сірко  - это еще один был ключевой балбес
из-за которого гетманщина таки легла под кацапов.
просто рубака без своей головы.

Сірко не був політиком, він був воякою.
До речі Сірко єдиний, кого обирали кошовим отаманом 15 раз.
Він своєю місією вважав визволення із турецького полону українських селян.
І робив він це досить успішно. На його рахунку 60 походів за цією місією, і всі успішні.
В категоріях що вигідно Україні він просто не мислив.
:superman2: :superman2: :superman2: :superman2:
:smilie1: :smiley25: :smilie1: :smiley25: :smilie1: :smiley25: :smilie1: :smiley25: :smilie1:

Offline div

  • Ветеран форума
  • ******
  • Повідомлень: 27531
Сірко не був політиком, він був воякою.
До речі Сірко єдиний, кого обирали кошовим отаманом 15 раз.
Він своєю місією вважав визволення із турецького полону українських селян.
І робив він це досить успішно. На його рахунку 60 походів за цією місією, і всі успішні.
В категоріях що вигідно Україні він просто не мислив.

https://zbruc.eu/node/116921
Цитувати
Далі у сюжеті змальовано похід на Крим, під час якого запорожці руйнують усе, що бачать, і знищують чи не все живе. Похід закінчується різаниною невільників, переважно жінок з дітьми, які явно не раді повертатися на батьківщину (причина, втім, проста — їм просто нікуди повертатися). Тимчасом для Сірка, командира походу, важливе інше — відчуття солідарності зі “своїми”, і саме через його відсутність він і віддає наказ порубати незадоволених: “Він вже під’їздив до пагорку, що ховав за собою велику долину, як до нього долетів нелюдський крик тисяч голосів... Спочатку він не міг розібрати, що саме робиться там: хтось скакав верхи, якісь люди бігли зі шляху в степ і тільки згодом, придивившись, він зрозумів, що люди на конях — це козаки, а ті люди, що бігли шляхом і гасали степом і кричали — то потурнаки. Козаки ганяли за потурнаками і рубали їх шаблями. Десятками й сотнями падали потурнаки на куряну дорогу...” Апофеозом стає вбивство на очах Дороша дівчинки-підлітка років одинадцяти.

Offline ЮАР

  • Ветеран форума
  • ******
  • Повідомлень: 18830
  • Стать: Чоловіча
  • Стукнуть на кацапа - дело чести, но лучше убить!
Цю історію вже роками муслякають.
Скорше за все такий факт був, але конкретно ця байка дуже гіпертрофована.
Де там взялися "до нього долетів нелюдський крик тисяч голосів"???
Треба почитати хоча б "Очарованого странника" Лескова. Там розписано уклад аулів. 10-20-30, ну нехай 100 (це перебільшення).

І потім нам все одно не зрозуміти подій тієї епохи.
Той же Коцюбинський дає нариси тих часів. Дикі речі кояться.
:superman2: :superman2: :superman2: :superman2:
:smilie1: :smiley25: :smilie1: :smiley25: :smilie1: :smiley25: :smilie1: :smiley25: :smilie1:

Offline ЮАР

  • Ветеран форума
  • ******
  • Повідомлень: 18830
  • Стать: Чоловіча
  • Стукнуть на кацапа - дело чести, но лучше убить!
Ще раз, та історія не гарна, а чи багато ми (вірніше ви) знаєте гарних історій про Івана Сірка.
Про родинні стосунки, про повагу серед козаків, про освіту, про керівні якості, про синів, про його листування, ...

Дмитра Яворницького і Юрія Мицика треба почитати.
:superman2: :superman2: :superman2: :superman2:
:smilie1: :smiley25: :smilie1: :smiley25: :smilie1: :smiley25: :smilie1: :smiley25: :smilie1:

Offline ЮАР

  • Ветеран форума
  • ******
  • Повідомлень: 18830
  • Стать: Чоловіча
  • Стукнуть на кацапа - дело чести, но лучше убить!
Дів, це з обговорення тієї статті, на яку ти посилаєшся:

:superman2: :superman2: :superman2: :superman2:
:smilie1: :smiley25: :smilie1: :smiley25: :smilie1: :smiley25: :smilie1: :smiley25: :smilie1:

Offline majesty

  • Ветеран форума
  • ******
  • Повідомлень: 22176
Якби-то ти, Богдане п’яний,

Тепер на Переяслав глянув!

Та на замчище подив[ив]сь!

Упився б! здорово упивсь!

І препрославлений козачий

Розумний батьку!.. і в смердячій

Жидівській хаті б похмеливсь

Або б в калюжі утопивсь,

В багні свинячім.



Амінь тобі, великий муже!

Великий, славний! та не дуже...

Якби ти на світ не родивсь

Або в колисці ще упивсь...

То не купав би я в калюжі

Тебе преславного. Амінь.