Ну якщо вам так важко зрозуміти таку просту аналогію, то я дійсно дарма пишу. 
Я не вважаю себе нейрозумнішим (в українській мові немає форми "самий розумний" 
). Я вважаю себе просто достатньо розумним, щоб користуючись базовими законами логіки, науковим підходом та скептицизмом, а також отримуючи різноманітну та всебічну первинну інформацію з багатьох джерел (в тому числі антагоністичних), мати змогу скласти власне уявлення, а не використовувати "пережовану" кимось інформацію.
Коротко написане можна описати як "На городі бузина, а в Києві дядько". 
Мудрість це те що в старості приходить на зміну гострому розуму молодості. Далеко не до всіх. Але майже однозначно не можна бути розумним і мудрим одночасно. Перефразовуючи відомий вислів: мудрість знає, а розум може. Причому часто знання притаманне мудрості уже застаріле, особливо в нашу інформаційну еру. А розум гіпотетично може досягти будь-якого знання. Розум гнучкий, а мудрість статична. Тому розум майже завжди кращий за мудрість, навіть якщо на перший погляд здасться інакше.
До чого тут моральні принципи я взагалі не зрозумів. Як і про те що кожна людина тобі вчитель. Це вже абсолютна дурня. Особливо якщо зауважити що 80% людей клінічні ідіоти, а інші 20% відносно розумних як правило зійдуться в своїх судженнях щодо 80% питаннь, а інші 20% питаннь це як правило будуть світоглядні питання, щодо яких вони не зійдуться ніколи. З цього випливає наступний висновок щодо прослуховування думок "експертів" та "аналітиків" розумною людиною - слухати "експертів"-ідіотів немає сенсу просто тому що вони ідіоти, слухати розумних "експертів" немає сенсу тому що вони, як правило, доходять тих же самих думок що і сама людина. Виходячи з цього висновку я наприклад не дивлюсь єдиного аналітика, якого я дійсно вважаю розумним - Потрнікова. Він просто озвучує думки, які у мене і так є в голові, нахріна мені це. 
Дякую, насмішив.
З усього цього всього видно, що ти дійсно вважаєш себе самим розумним
Щодо слова
самий наводжу витяг зі словника української мови:
"Уживається в поєднанні з прикметниками: а) з відносними для підкреслення найвищого ступеня вияву ознаки. Як крикне [цар] На самих пузатих - Всі пузаті до одного В землю провалились! (Шевч., І, 1963, 251); - В котрому вікні він сидів? - знов спитав Микола. - В самому крайньому (Н.-Лев., II, 1956, 201); Цей час [70-ті роки XIX ст.] в Галичині був самим мертвим, як свідчать історики (Коцюб., III, 1956, 29); На самому сонячному місці пастовня яснів блідим золотом островок (Л. Укр., III, 1952, 651); - Між моїм родом - батьками, дідами, самими далекими пращурами - я перший іду до культури, до світла (Вас., IV, 1960, 14); Дівчинка тихенько засміялася, затупала ніжками по щаблях драбини і з самого останнього сміливо зіскочила на сіно (Стельмах, II, 1962, 77); б) (розм., рідко) з якісними звичайного і вищого ступеня - для творення форм найвищого ступеня, з якісними найвищого ступеня - для їх підсилення. - Ти саму велику біду мені робиш, ти губиш мене (Кв.-Осн., II, 1956, 339); Було піде [пан] з Сенькою-кухарем у загони, намітить самого ситого вола, та й звелить убити (Стор., І, 1957, 195); - Подай нагайку. - Батьку, ну для чого вам ця нагайка? - А для того, сучий ти сину, щоб не показував на картах трьох доріг, а одну, та саму кращу (Довж., І, 1958, 199); - Он у Дейкалівці самого найкращого жеребця в артілі вкрали (Тют., Вир, 1964, 15)".
