Київ заснували скандинави, які поставляли хутро і рабів у Візантію: рівно 1111 років тому було укладено перший міжнародний договір Стародавньої Руси
12:20 — 20 вересня 2022
— Рівно 1111 років тому, у вересні 911-го в Константинополі делегація русів на чолі з їх ватажком Олегом підписала договір з Візантією. Він став першим документом в історії ранньої Руси, — розповів «ФАКТАМ» кандидат історичних наук Вадим Арістов, який є науковим співробітником Національного музею історії України та викладає в Києво-Могилянській академії.
«В договорі названі учасники посольства русів: Карл, Інегельд, Руалд, Фарлоф, Гуд. Імена красномовно свідчить про їх етнічну приналежність»
— В часи, коли було укладено цей договір, руси щоліта припливали зі своїм товаром (рабами та хутром) в Константинополь, торгували, перебували там тривалий час, — розповідає Вадим Арістов. - Неминуче між ними та місцевими жителями виникали різні спірні, конфліктні ситуації (зокрема, через крадіжки, бійки, навіть вбивства), які потребували правового вирішення. Тому й виникла потреба укласти договір. В ньому прописано, як врегульовувати конфлікти. Договір з візантійської сторони підписали обидва правлячі імператори — Лев VI Мудрий і Олександр. Від русів — їх ватажок Олег. Цікаво, що в документі названі імена учасників посольства русів: Карл, Інегельд, Руалд, Фарлоф, Гуд. Як бачите, жодного слов’янського імені. Це красномовно свідчить про етнічну приналежність ранніх русів.
— Укладання цього договору якось пов’язано зі знаменитим походом Олега на Константинополь, коли він начебто прибив щит «на вратах» візантійської столиці?
— В «Повісті временних літ» про цей похід розповідається напрочуд яскраво, з такими дивовижними подробицями, як, наприклад, використання дружиною Олега кораблів… на колесах. Проблема навіть не в екзотиці, а у тому, що в жодному візантійському джерелі цей напад на Константинополь не згадується. Хоча інші війни русів у грецьких володіннях описані.
— Виходить, Нестор Літописець вигадав похід Олега на Константинополь?
— По-перше, «Повість временних літ» написав не Нестор, а Сильвестр. По-друге, так, думаю, вигадав. Скоріш за все, він зробив це за аналогією. Річ у тім, що два більш пізні договори з Візантією руси уклали після воєн з нею. Тому, на думку літописця, щось подібне мало б бути й у випадку договору 911 року Візантії з Олегом.
— Чому автор «Повісті временних літ» достеменно не знав подій, пов’язаних з Олегом?
— Бо він жив десь через 200 років після Олега і не мав надійних джерел інформації про далеку минувшину. Зважте також на те, що він зобразив біографії перших правителів русів уподібненими — наче під шаблон. Це свідчить про те, що достеменних відомостей про них не мав.
— З «Повісті временних літ» ми знаємо, що в IX столітті північні слов’яни запросили варязького ватажка Рюрика і його братів на князювання. Власне з цього й почалася, якщо вірити літопису, історія держави Русь. Може й це лише красива легенда, вигадана літописцем?
— Я вважаю, що так. Не існує письмових джерел IX століття про події на наших землях. Сильвестр писав «Повість временних літ» через декілька століть після приходу сюди норманів. Тому, ясна річ, достовірною інформацією про ці події не володів. Але красиву легенду про Рюрика Сильвестр створив. В науці вона вже давно вважається літературною фікцією. Хоча періодично хтось з колег намагається довести, що в ній є певне раціональне зерно. Але, на мій погляд, це лише спроби
врятувати популярний переказ. До речі, у багатьох народів є схожі легенди: тобто далекі предки запросили правити іноземного володаря і той започаткував першу панівну династію. Багато європейських середньовічних династій вели родовід від вигаданих або напівлегендарних персонажів. Наприклад, П’ясти в Польщі або Меровінги у франків.
— Виходить, що лише популярною легендою є й літописна історія про найперших київських князів варягів Аскольда і Діра, підступно вбитих за наказом іншого скандинавського ватажка Олега, який начебто приплив зі своїми людьми по Дніпру в Київ?
— Думаю, так. Ця широко відома історія з «Повісті временних літ» також належить до числа легендарних — тобто таких, про які літописець не мав об’єктивних відомостей.
Повністю тут