15 серпня 1940 р. нарком внутрішніх справ УРСР І. Сєров своїм спеціальним наказом зобов'язав начальників оперативних відділів, управлінь, міських і районних відділень НКВС, а також міліцію взяти на спеціальний оперативний облік та розробку засуджених раніше за «контрреволюційні злочини» осіб, котрі повернулися додому із заслання, таборів і тюрем. Найбільш «небезпечними» серед згаданих категорій, за твердженням наркома, були «кадрові троцькісти», «праві», «націоналісти», «меншовики», «есери», «бундівці» та «сіоністи», які, щойно вийшовши з-за колючого дроту, одразу налагоджували «антирадянську роботу», влаштовуючись «через явки, отримані в неволі», зв'язки та прописку в промислових центрах і режимних містах, зокрема й таких, як Дніпродзержинськ, Мелітополь, Біла Церква, Бердичів, а також в окремих населених пунктах Донбасу.