Меню UA ВІЙНАНОВИНИПОЛІТИКАЕКОНОМІКАСУСПІЛЬСТВОЛАЙФСТАЙЛ ГоловнаВійна"Скатали фронт, як килим": ізраїльський військовий експерт Марк Бабот про війну в Україні — ексклюзивно для Новини.LIVE "Скатали фронт, як килим": ізраїльський військовий експерт Марк Бабот про війну в Україні — ексклюзивно для Новини.LIVE 16 ВЕРЕСНЯ 15:00 Поділитися Марк Бабот, підполковник Генштабу Армії оборони Ізраїлю у запасі, оцінив військові успіхи України Сергій Ауслендер Журналіст (Ізраїль) Марк Бабот розповів ексклюзивно для Новини.LIVE про свій погляд на російсько-українську війну, тактику ЗСУ та контрнаступ, а також про чотири перемоги України, одна з яких уже відбулася. Хто такий Марк Бабот У 1979 році Марк Бабот був призваний в армію Ізраїлю, через півтора року став офіцером. Служив в артилерії, танкових військах, піхотній дивізії та у Північному військовому окрузі. Брав участь у Першій Ліванській війні, де був поранений. Марк Бабот У 1994-1996 роках був першим секретарем посольства Ізраїлю в Києві. Після повернення до Ізраїлю був призначений заступником начальника зв'язку Внутрішнього округу (Громадянська Оборона), був начальником зв'язку ВМФ. Потім був командиром батальйону зв'язку Генерального штабу. Спеціаліст з систем зв'язку, комп'ютерів, контролю, управління та розвідки (C4I). Контрнаступ ЗСУ— Ваші враження від контрнаступу ЗСУ у Харківській області? — Стежу дуже уважно. Початок операції був у чистому вигляді психологічною війною. На івриті це називається ЛАП ("лохама психологіт"). Коли намагаєшся переконати противника, що вчиниш ось так, а чиниш навпаки. — Ви маєте на увазі Херсон та Харків? — Так, точно. Говорили без кінця: Херсон, Херсон, Херсон — головний напрямок, наступатимемо там, президент наказав. Розбили мости і навіть почали наступ. Ми таке провернули 1982-го року в Лівані. Коли почали наступ на східному напрямку, а потім раптом висадили десант на західному напрямку на березі моря. Рушили туди, а східне стало другорядним і продовжили там уже пізніше. І ось росіяни перетягли резерви під Херсон, і навіть їхній іграшковий губернатор усе твердив: "Ми Херсон не залишимо, ми звідси не підемо". І тут ЗСУ вдарили на півночі, у Харківській області. Це було несподівано, Харків було прикрито і загрози штурму там не було. Це ж не Донбас, через який усе почалося. Далі: якщо відбувається такий, я б сказав, "двоголовий" наступ (Херсон та Харків), він має бути дуже добре синхронізованим. Інформація має бути повною на обох напрямках, повинні дуже чітко розподілятися резерви та ресурси, все має переміщатися та рухатися в ідеальному порядку. Це "комунікаційна" війна. Комунікації повинні функціонувати дуже добре, а у противника вони мають бути порушені. Це також вдалося зробити українцям. Фото: Генеральний штаб ЗСУ / Facebook Роботу української розвідки також треба відзначити особливо. Ось ти збираєшся наступати маневреними групами піхоти на легкій броні (БТРи, "Хамві" тощо). У піхоти є протитанкові засоби, і якщо ти заздалегідь знаєш, де тебе зустрінуть танки противника, то можеш розгорнути там ті самі "Джавеліни" і цю бронетехніку знищити. Але для цього потрібна дуже чітка і зрозуміла картина — де противник, скільки його, яка в нього броня. І, знову ж таки, повертаючись до початку. Українці всю дорогу говорили: доки не дадуть важкої зброї, танки, у наступ не підемо. А вони пішли. Виходить, приспали увагу противника і вдарили. Тим більше, що на такому протяжному фронті тримати суцільну лінію оборони неможливо. Треба заздалегідь знати напрямок головного удару та тримати там основні сили. А у росіян із розвідкою традиційно все погано. Зараз наступ сповільнився, це видно, і це абсолютно нормально. Люди втомлюються, техніка ламається, треба підтягнути тили, налагодити логістику, закріпитись. І фронт гігантський, прямо скажемо. Отже, все йде добре. Робота української артилерії— Як колишній артилерист, як ви оцінюєте роботу української артилерії? — Дуже високо оцінюю. Українці винятково грамотно сконцентрували ударні артпідрозділи. Я не знаю, скільки їх у них є. Взагалі, в артилерії є три рівні. Близький, тактичний — це здебільшого міномети, які діють із бойових порядків наступальних військ або за ними. Потім друга лінія — Гаубиці "Три сімки", М-109, "Панцергаубиці" та інше. Вони набагато точніші, ніж усі ці радянські системи 152 мм калібру. Плюс керовані боєприпаси, на кшталт тих самих "Екскалібурів", які забезпечують фантастичну точність для артилерії. Українська артилерія. Фото: libkos / Instagtam Третій ешелон — реактивні системи. MLRS — першого покоління, і "Хаймарси" — вже другого. На відміну від російських, там керовані снаряди, весь процес бою (заряджання, наведення, стрільба) гранично автоматизований. У нас (в Ізраїлі. — Ред.) у розрахунках цих установок служать дівчата. У мене дочка в такому дивізіоні служила, то в них командиром дивізіону була жінка-офіцер. Точність цих систем просто феноменальна. Судячи з усього, розвідка та цілевказування в українців чудово налагоджені, а значить вразити ціль, заздалегідь знаючи, де вона знаходиться, можна зі стовідсотковою точністю. Тобто встановлення "Хаймарс" дає залп (шість ракет) і замість того, щоб крити площу в гектари, кожна ракета вражає свою мету. Все це дозволяє ЗСУ вражати командні пункти, зв'язок, склади. Розвалюється система управління, логістики — все, повний колапс. Україна зараз воює за західними канонами військового мистецтва. Чим західна військова школа відрізняється від російської, знаєте? — Чим? — У західній немає емоцій, балаканини та політики. На Заході (як і в нас, в Ізраїлі, а в нас західна школа) війна — це професія. Це ось як, скажімо, хірург. Не важливо, де він — у Китаї, Америці, та хоч в Африці — він робить свою роботу за світовими стандартами. Те ж саме — військовий. Тактичні прийоми, протоколи, інструкції, заохочується ініціатива командирів. У чому головна відмінність від російської армії — горизонтальна структура управління. Старші командири ставлять завдання, молодші та середні їх виконують, маючи простір для ініціативи. На чолі цієї піраміди не наказ (копати звідси до обіду, або взяти висоту за будь-яку ціну), а завдання. І на її виконання командиру дають засоби. Тактика ЗСУ та спостереження Генштабу Ізраїлю— В ізраїльському Генштабі стежать за перебігом цієї війни? — Можу це сказати з повною відповідальністю: у Генштабі ЦАХАЛу не просто стежать, а уважно вивчають досвід цієї війни. У військовій розвідці АМАН є відділ, який вивчає те, що ми називаємо "Проблеми за пагорбом". Ну, тобто те, що відбувається далеко від Ізраїлю і зовні до нього відношення не має. У Генштабі є відділи, які займаються не безпосередньо тактичними завданнями ізраїльської армії, а вивчають реальні театри бойових дій інших країнах. Ось, наприклад, дивляться досвід застосування протитанкових засобів. Як ті ж "Джавеліни" чи NLAW вражають російські танки. І тут постає питання — як ці засоби працюватимуть, наприклад, по наших танках "Меркава" останніх модифікацій. Починаються випробування, вже є настанови, накази, інструкції для екіпажів. Беруть ці системи та пробують ними стріляти по "Меркавах". Наразі два танки найновішої модифікації "Меркава-5" відправили замість активних військ у випробувальний центр якраз для таких перевірок. У таких загальновійськових операціях, коли діє все разом — ВПС, броня, артилерія, піхота, розвідка. І те, що вдалося Україні — за допомогою Заходу створити практичну досконалу систему зв'язку та управління, до якої включені всі, хто бере участь у війні — це те, що вдалося створити Ізраїлю. Всі до останнього солдата вписані в цю систему, і Генштаб може в режимі реального часу бачити, що робить солдат, що видно з його нашоломної камери, який у нього пульс. Танк їде, а офіцер у Генштабі в Тель-Авіві бачить на моніторі, де він, що бачить навідник чи командир, скільки снарядів у боєкомплекті, скільки палива. І ось Україна — вона ще не там, але наближається і це дуже правильний вектор розвитку збройних сил. З таким досвідом, з таким рівнем планування та такою блискучою реалізацією сьогодні я готовий визнати, що ЗСУ — це перша армія Європи. — Тактика наступу ЗСУ, Ви побачили у ній щось нове? — Ні, і це, до речі, добре. Все вже давно вигадано. Українці діяли за класикою маневреної війни. Без артпідготовки та метушні рвонули в тактичну глибину, не вплутуючись у бої, обминаючи вузли опору, перерізаючи комунікації та логістику. Ми так воювали 1967-го під час Шестиденної війни. Тому у росіян одразу почався страшний хаос, вони втратили управління військами, командири взагалі не володіли обстановкою і фронт звалився. А ззаду підійшли важкі резерви з бронею та артилерією, придушили вузли опору і все — територію звільнено. Командир САУ на позиції. Фото: libkos / Instagtam Причому зверни увагу, як вони вдарили. Не вглиб, з перспективою вузького прориву, удару у відповідь по флангах і котла, а по напрямках, що розходяться. Скатали фронт, як килим, так це у нас називається. Зверніть увагу, росіяни на такій ділянці фронту мали три штаби армії. Три! Що вони там взагалі робили? Ні, якщо тільки генерали хотіли випивати разом. А з тактичного погляду — це безглуздо та небезпечно. Враховуючи глибину, ці штаби взагалі мали знаходитися на російській території і керувати звідти. Але для цього потрібні системи зв'язку та управління, а у них із цим біда, ну, втім, я вже про це говорив. Це навіть не тактика Другої — швидше Першої світової. Коли фронт роками залишався стабільним та нерухомим. В Ізраїлі, наприклад, усі штаби мобільні, крім штабів округів та Генштабу. Під час бойових дій ми можемо дуже швидко переміщатися, взагалі не втрачаючи зв'язку та управління військами. Перемога України— Якою Ви бачите перемогу України? — Та вона вже перемогла. Першу перемогу українці здобули, коли росіяни пішли з-під Києва. Друга перемога — це коли вийдуть на кордон 23 лютого 2022 року. Третя перемога — вийти на кордон 1991 року, включаючи Крим. Четверта — це демонтаж режиму в росії. Коли люди в росії захочуть жити краще, коли там у віддаленому селі в якійсь Бурятії будуть нормальні туалети, і до Якутії можна буде доїхати дорогою. Це, звичайно, справа далека, і я не думаю, що ЗСУ мають йти звільняти росіян від цієї бандитської влади. Російський народ має зробити це сам, якщо хоче жити краще. Але це взагалі не турбота України — їй треба звільнити свою землю, а потім зміцнювати свої східні рубежі та ставати частиною Європи та цивілізованого світу. Довгий шлях, але, на мою думку, єдиний
