[2/4]
Сприятливі погодні умови через кілька місяців закінчаться. «Зеленка» зникне, теплові сигнатури стануть контрастнішими, а інтенсивне дистанційне мінування з нашого боку вже приносить свої плоди. За другу половину серпня противник окупував 210 км² – це досі багато, та водночас це найменший показник від травня (динаміка на спад продовжується). Дасть Бог, вересень буде ще кращим, і до наступної травневої «зеленки» противник знову зіштовхнеться з дефіцитом особового складу. Це дасть СОУ можливість спочатку стабілізувати ділянки наступу, а потім зачистити ті, де у ворога не вийшло закріпитися, а в перспективі – провести літню наступальну кампанію.
РФ може почати мобілізацію, проте психологічно вона її всіма силами уникає. Це було помітно ще під час останньої та поки що єдиної мобілізаційної кампанії осені 2022-го року. Вона тривала максимально обмежені строки й не повторювалась протягом року, а щодо тих, хто не з’явився за повісткою, не було вжито жодних заходів. Противник боїться з закінченням потоку добровольців перейти до силової мобілізації та закриття кордонів, адже це підважить настрої в російському суспільстві, посилить еміграцію та змінить оцінку цієї війни (імовірно, опір мобілізації в РФ буде подібним до українського, а в деяких регіонах точно буде сильнішим й матиме етнорелігійне забарвлення).
Навряд чи противник може розраховувати на тих, хто з’явиться за повісткою добровільно. Швидше за все, такий пласт населення вже залучений рекрутинговою кампанією. В Україні є популярний міф, що росіяни всі до єдиного страшні фанатики та йдуть в бій з криком «Ура!». Начебто в РФ страшна бідність й безробіття, тож вони продають один одного за виплати. Насправді ж росіян просто кратно більше (проте відсоток патріотичного населення менший, адже весь націонал-патріотичний активізм та свідомість знищені). Рівень доходів населення вищий, ніж в Україні. Те, що у нас інше враження, не більше ніж «помилка того, хто вижив»: якби відсоток патріотично вмотивованого російського населення був подібний до українського, ми б зіштовхнулися з набагато серйознішими проблемами на фронті.
Я б ще звернув увагу на те, що росіяни (яких й більше, й доходи в них вищі) мають набагато слабший волонтерський рух, що збирає на «потреби фронту» набагато менші за наші суми. Тому що насправді росіяни в суті своїй індиферентні, а їхній рекрутинг орієнтований на соціально вразливі верстви населення, за які потім ніхто не спитає. А от російського міщанина режим боїться чіпати, й витрачає великі ресурси на його деполітизацію, навіюючи тезу «там, наверху сами разберутся».
Знов-таки, це пов'язано з іншим популярним в Україні стереотипом, наче «в Росії всі – генетичні раби» (у що, до речі, не вірить російський уряд). Поточні російські еліти прийшли до влади внаслідок підтриманого США неоліберального перевороту 1993-го року, й основні російські діячі сучасності робили свої кар'єри ще при Єльцині. Безумовно, вони добре пам'ятають, що в 90-ті рівень політичної нестабільності в РФ був значно вищим, ніж, наприклад, в Україні.
Росія – це порохова бочка зі складними етнорілігійними стосунками та соціально-класовим розшаруванням, де досі актуальна проблема тероризму. Російський уряд генеалогічно починався як неоліберальний петрократичний режим, й хоч він з часом почав набувати фашистських рис, ядро та логіка прийняття рішень залишилась в дусі неоліберальних економікоцентричних функціонерів й максимально сконцентрована на ізоляції населення від будь-яких подразників та появи в нього колективної свідомості.
Умови, за яких РФ буде вдаватись до мобілізації, нас насправді влаштовують, адже це тільки смертельна небезпека (як та, що була під час обвалу фронту восени 22-го року, коли РФ втратила за два місяці більше територій, ніж завоювала за останні три роки). До цього моменту противник скоріше поставить себе в максимально невигідні військові умови, ніж вдасться до мобілізації. Принаймні поки наслідки не почнуть конвертуватися в політичні. Коли ж момент Х настане, форми мобілізації будуть максимально обмежені і в обсягах, і в методах.
