Andriy Kobolyev
12 m ·
Прочитайте декілька уривків з тексту «Довгої телеграми» (або повний її текст, посилання на український переклад в першому коментарі), яка була написана американським дипломатом з Москви в 1946-му році у відповідь на питання з Вашингтону, чим можна пояснити зростаючу агресію з боку Кремля.
76 років пройшло, а сприйняття зовнішнього світу Кремлем не змінилось. І методи ті ж самі.
“В основі невротичної точки зору Кремля на міжнародні відносини лежить традиційне і інстинктивне російське почуття незахищеності. Спочатку це була невпевненість мирних землеробів, які намагалися жити на великій відкритій рівнині у сусідстві з лютими кочовими народами. До цього додався у міру того, як Росія вступала в контакт з економічно розвиненим Заходом, страх перед компетентнішими, могутнішими, високоорганізованішими суспільствами на цій території. Але цим останнім типом незахищеності страждали радше російські правителі, а не російський народ – бо російські правителі незмінно відчували, що їхнє правління було відносно архаїчним за формою, крихким і штучним за своєю психологічною основою, не здатним витримати порівняння або зіткнення з політичними системами західних країн. З цієї причини вони завжди боялися іноземного проникнення, боялися прямого контакту між західним світом і своїм власним, боялися того, що станеться, якщо росіяни дізнаються правду про зовнішній світ або якщо іноземці дізнаються правду про світ внутрішній. І вони навчилися шукати безпеку єдино у впертій, але смертельній боротьбі за повне знищення конкуруючої держави, ніколи не укладаючи з нею угод і компромісів.”
«Таким чином, радянські лідери керуються потребами свого власного минулого і теперішнього становища, щоб подати цей зовнішній світ як злий, ворожий і загрозливий, але який несе в собі зародки повзучої хвороби і приречений на зростання внутрішніх конвульсій, поки не отримає остаточний coup de grace від зростаючої могутності соціалізму та поступиться новому і кращому світу. Ця теза служить виправданням для збільшення військової і поліцейської потуги російської держави, для ізоляції російського населення від зовнішнього світу, а також для плинного і постійного тиску задля розширення меж російської поліцейської влади, що в сукупності своїй є природними й інстинктивними потягами російських правителів. По суті, це лише неухильне просування тривожного російського націоналізму, багатовікового руху, в якому поняття нападу і захисту нерозривно заплутані. Але в новому образі міжнародного марксизму, з його медовими обіцянками зневіреному і роздертому війною зовнішньому світу, він більш небезпечний і підступний, ніж будь-коли раніше.»
«З викладеного не слід вважати, що радянська партійна лінія обов'язково лицемірна і нещира з боку всіх тих, хто її просуває. Багато хто з них надто недосвідчений у зовнішньому світі і надто залежний психічно, щоби ставити під сумнів самонавіювання, і їм неважко змусити себе повірити в те, у що вони вважають вірити комфортно і зручно.»
«На офіційному рівні ми повинні шукати наступне:
(A) Внутрішня політика, спрямована на підвищення всяким способом могутності і престижу радянської держави: інтенсивна мілітарна індустріалізація; максимальний розвиток збройних сил; показова велич, щоби справити враження на сторонніх; постійна секретність у внутрішніх справах, покликана приховати слабкі сторони і тримати супротивників у невіданні.
(B) Скрізь, де це буде визнано актуальним і перспективним, докладатимуться зусилля на розширення офіційних меж радянської влади. На даний момент ці зусилля обмежені певними сусідніми пунктами, що розглядаються тут як такі, що мають безпосередню стратегічну необхідність – такими, як Північний Іран, Туреччина, можливо, Борнгольм. Однак у будь-який момент предметом обговорення можуть стати інші пункти, якщо і оскільки прихована радянська політична влада пошириться на нові райони.»
«(D) Стосовно колоніальних територій і відсталих чи залежних народів радянська політика, навіть на офіційному рівні, буде спрямована на ослаблення влади, впливу і зв'язків провідних західних країн, виходячи з теорії, що з успішністю такої політики буде створений вакуум, який сприятиме комуністично-радянському проникненню. Таким чином, радянський натиск на участь в угодах про міжнародну опіку, на мою думку, є бажанням мати можливість ускладнювати і перешкоджати західним впливам у цих точках, а не забезпечувати основний канал впливу радянської влади.»
«(H) Крім цього, радянські офіційні відносини будуть розвиватися за так званим "правильним" курсом з окремими іноземними урядами, з великим наголосом на престижі Радянського Союзу і його представників та зі скрупульозною увагою до протоколу, а не до добрих манер.»
«… деякі зауваження більш обнадійливого характеру:
(Перше) Радянська влада, на відміну від влади гітлерівської Німеччини, не є ні шаблонною, ні авантюрною. Не діє за фіксованими планами. Не йде на непотрібний ризик. Несприйнятлива до логіки розуму і дуже чутлива до логіки сили. З цієї причини вона може легко відступити – і здебільшого відступає в кожній точці, де стикається з сильним опором. Таким чином, якщо противник має достатню силу і ясно дає зрозуміти про свою готовність її застосувати, йому нечасто доводиться це робити. Якщо ситуації вирішуються належним чином, то не потрібно влаштовувати змагання з впливовості.
(Друге) У порівнянні з західним світом в цілому, Совіти все ще є значно слабшою силою. Таким чином, їхній успіх реально буде залежати від ступеня згуртованості, твердості та енергії, які зможе їм протиставити західний світ. І в наших силах вплинути на цей фактор.»
