На мій подив Портников почав озвучувати москальську імперську точку зору на походження Русі , Московії та інших князівств, що мене дуже здивувало, бо українці давно вже розкритикували ту версію і досить обгрунтовано. Гм...
Які українські історики? Хлопоман-соціаліст Грушевський чи сучасні українські історики, які критикують не лише російські елітарні підходи, але й "народні" підходи Грушевського? Обидві крайнощі історією як наукою не підтримуються. По Грушевському, Київська Русь була державою українського народу, а банда Рюриковичів, що посіла транспортні артерії на "путі з варяг у греки", так взагалі ні до чого. А москалі все зводять до існування державотворчих еліт, типу династії Рюриковичів, і відповідних державотворчих інститутів і інституцій, з нею пов'язаних. Причому Грушевський упускає з виду, що дай волю тодішньому українському народу (тобто місцевим племенам, як то поляни, древляни, сіверяни), то вони самі б той Київ розграбували не гірше за москалів, а москалі упускають з виду, що дай волю Рюриковичам- вони б і далі займались работоргівлею, продаючи місцевий люд на ринках Візантії та Ірану. Отже, або ті сили ( народ і державні еліти) врівноважували одна одна, або існувала третя сила- християнська церква із своїми інститутами, що впроваджувались у життя все більше й більше... Або й перше, й друге
Чи, може, церква ні на що не впливала й боротьба за надання Томосу про автокефалію ПЦУ була марною? І князь володимиро-суздальський, що вивів після пограбування Києва як майстрів різних ремесел, так і резиденцію митрополіта Київського до своєї власної столиці, теж даремно витратив військовий ресурс?
Світова історія не підтверджує тези, що християство цивілізаційно не змінило хід народів, що його прийняли, до невпізнаванності. Про це ще Нікколо Маккіавеллі писав у своїй "Історія Флоренції": навіть імена змінились до невпізнанності- з'явились масово Джованні ( Іван), Джузеппе (Йосип), щезла більшість імен суто римських, латинських...
Й у перший князів були не християнські імена, або чисто варязькі ( Олег, Ігор), або чисто слов'янські, що закінчувались на Слав... А Боголюбський (Андрій), його батько Долгорукий Юрій( Георгій), Невський ( Александр), московські князі (Іван, Василій, Федор, Дмитрій, подальша династія Романових) вже мали імена церковні, християнські.
Ну, соціаліст Грушевський про значення церкви, звісно, писати не любив. Але й князь Данило Галицький теж уже мав християнське ім'я. І династія в Галичі коли перервалась, чому москалі не послали своїх рюриковичів, щоб її продовжити... А прийшли поляки й встановили там свою провінцію Руську. Отже, суто династійний підхід московських істориків тут не спрацював, і Портніков це в стані бачити. Хіба це можна назвати озвученням опінії московських істориків? Навпаки
Навпаки, основу російського імперського міту складає міт про роздрібненість Київської Русі, якою скориставсь зовнішній ворог. І тому треба бути всім разом, з єдиним царем-государем, з єдиним центром керівництва. Але насправді феодальна роздрібненість Русі почалась саме з того моменту, який вказав Портніков - розграбування Києва суздальцями. Саме тоді цей інститут остаточно оформився. Бо до цього Рюриковичі володіли своїми князівствами, включно з Київським, спільно, змінюючи один одного не від батька до сину, а як попало, без жодної системи. Дядя міг змінити небожа на "столі". І лише в часи Долгорукого-Боголюбського-Романа Галицького з'явилось справжнє "местничество", тобто кожний князь уже тримавсь власного "удела", який намагався передати саме своїм дітям, як правило, старшому. І це передусім вплив християнського уявлення про легітимність
