Маруся Звіробій is with Iryna Gerashchenko and 19 others.
20 hrs ·
Днюха! Привіт!!! Чим далі в ліс, тим цікавіше бить чекістів!!!)))) Я надзвичайно дякую долі, що мені випала така честь бить чекістів))))))))
Моє життя неідеальне, дуже складне, небезпечне, знервоване постійною боротьбою і втратами. Я надчасто лишаюсь сама, оскільки то ціна, нікуди від неї не дінешся, якщо бачу можливість здобути хоч найменшу перемогу для цієї країни, все - мене ніхто не зупинить!
Але такий постійний режим і людський фактор, то коли найближчі відвернуться, не підтримавши якісь з рішень, частина стане ворогами, не зумівши прийняти іншої точки зору, кохані взагалі підуть, бо не сидиш вдома й не вариш борщ, когось вдавить велика українська жаба за навіть найскромніші успіхи і то вороги на рівному місці, а найважче те, що хтось з братів по зброї загине, а до цього неможливо морально підготуватись, навіть якщо ти шість років у війні, принаймні мені, дівчинці, то завжди критично боляче.
І, намагаючись справитись з такими адськими власними втратами, сидиш собі і перераховуєш перемоги, яких вийшло здобути для держави. А вони завжди значно, ЗНАЧНО скромніші, аніж оті шалені власні втрати. Та розумієш, що так будується держава, отак - чиїмись власними втратами, кожен своє життя вкине в горнило того жертовника і увесь твій знівечений шлях ще й зверху топтатимуть тисячі, нездатних пожертвувати навіть найменшим. Треба космічна кількість зусиль і мужності на те, щоб пережити стільки і не зійти з боротьби, і навіть тих, хто сходе, не можна засуджувати, бо хто судить? Чи зможе той, хто судить хоч місяць витримати такий моральний і фізичний пресинг? А в декого ще під обстрілами і з загиблими поруч.
Розумійте тих, хто приходить з війни, бо правильно кажуть, що деяким не вдасться повернутись з неї ніколи. В кожного своя межа міцності. Хто скільки зміг, стільки вклав більше чи менше, то не має значення, має значення аби нас було багато, здатних жертвувати та ризикувати, а не щоб одні й ті ж самі, порубані бойові котики, тягнули все на собі роками. Не вмикаючись на рівних з ними в боротьбу, не ставши поряд, ви знищуєте їх власноруч, піддаєте їх більшому ризику і робите їх боротьбу менш ефективною, при цьому їх власні втрати будуть не меншими.
І коли в тилу, не зможеш миритись і теж станеш в оборону державних інтересів - вишня тобі в торт від "вдячних" соотєчєствєнніков нездатних до агресивної боротьби, що програють і зі злої незмоги втопить ворога, топлять один одного - ти їм не чистою мовою розмовляєш, а чого ти в камуфляжі, та хто тебе взагалі знав, та ти піаришся, ааа матюкиииии!!!! - і це пекло вже на межі, максимальний демотиватор. Ти бачиш як вони вже тонуть і води їм по вуха, витягуєш їх ще більшими власними ризиками аніж мав на фронті, кримінальні справи, ув'язнення, боти, інформаційний бруд вагонами і щоденно. І ти робиш що? Правильно! Борешся! Поки вони з усією дурі лупашать тобі по руках, якими ти їх принаймні пробуєш витягувати. То ж теж буде дуже скромна і точечна перемога, а може й не буде, та принаймні ти пробуєш, поки всі сруться між собою. І то тебе вже остаточно дожовує.
Чесно, я не побажаю такого своїм дітям. І попереджу про таку долю кожного молодого воїна, аби був готовий, що, сплативши за боротьбу найціннішим, не факт що залишиться героєм, не факт, що здобуде перемогу, але не має права втрачати надію, важливим вже стає сам шлях а не мета! Україні доведеться воювати як мінімум доти, доки існуватиме росія. Якщо готовий перевірити себе на міцність - ставай! Обирай свою зброю! І намагайся не зійти зі шляху! Моя повага!
Моя подяка кожному, хто хоча б спробує, бо й найменша робота і навіть найменший ваш власний ризик, терпіння і мужність взяти на себе хоч частку з усих перерахованих проблем то комусь полегшити боротьбу, то комусь зменшити власні втрати і підняти бойовий дух, то зробити оборону хоч на трохи ефективнішою ніж то було б без вас. Не оглядайтесь на інших, хто що робить. Будьте воїном для себе, для країни і прикладом в тому для своїх дітей. Ваша жертовність впаде ще одною цеглиною в нелегку розбудову держави Україна!
І я знаю, що ви такі є поруч! Доземно вдячна моїй родині, які не змінили своїх поглядів і лишилися моєю підтримкою, мамі, сестрі, друзям, бойовим побратимам, підписникам. Кажуть віруючі, що коли ти не можеш іти, то тебе несе бог. Я не вірю в уявних друзів і ненедооцінюю людей, вже сто разів перевірено, коли я не можу йти, то мене несете ви! Підтримаєте ви! І станете поруч ви! Ото і є моя ікона - наш з вами спільний селфік )))) Дякую! Поборемось!
