"Інфекційний процес розвивається в макроорганізмі лише за певних умов і за певними законами. Ці умови враховують патогенний потенціал збудника, його інфікуючу дозу, швидкість розмноження збудника в макроорганізмі, реактивність самого макроорганізму.
Патогенність (грец. pathos - хвороба, genos - народження) є видовою ознакою мікроорганізмів, що закріплена генетично і характеризує здатність викликати захворювання.
Патогенність характеризується специфічністю, тобто здатністю викликати типові для даного виду збудника патоморфологічні і патофізіологічні зміни в певних тканинах і органах при природних для нього способах зараження. Це проявляється у відповідному патогенетичному і клінічному типі інфекцій: гнійній, респіраторній, кишковій тощо.
За патогенністю мікроорганізми поділяють на непатогенні (сапрофіти), умовно-патогенні та патогенні.
Умовно-патогенні мікроорганізми найчастіше є природними мешканцями різних біотопів організму людини і викликають захворювання тільки за умов різкого зниження загального і місцевого імунітету та/або підвищення власного патогенного потенціалу.
Вірулентність (лат. virulentes - отруйний) - відображає ступінь патогенності різних ізолятів чи штамів конкретного патогенного виду. Серед представників деяких видів патогенних мікроорганізмів можуть зустрічатися високовірулентні штами, здатні викликати загибель тварини при ураженні декількома мікробними клітинами, і штами зі зниженою вірулентністю, смертельні дози яких виражаються сотнями тисяч чи мільйонами одиниць. Наприклад, відомі два типи збудника туляремії (Francisella tularensis) А та В, які значно відрізняються за вірулентністю. Збудники типу А викликають більш важкі форми захворювання в людини і є патогенними для кроликів. Тварини гинуть при введенні навіть однієї мікробної клітини. Бактерії типу В викликають більш легкі форми захворювання людини і викликають загибель кроликів при введенні 1 млрд клітин.
Вірулентність - це кількісна міра чи ступінь патогенності, що вимірюється у спеціальних одиницях DLM та LD50. 1 DLM (лат. Dosis Letalis Minima) є мінімальною смертельною дозою, що дорівнює найменшій кількості мікробних клітин, які при певному способі зараження викликають загибель 95 % чутливих тварин певного виду, ваги та віку протягом певного часу. LD (Lethal Dose)50викликає загибель 50 % уражених тварин. На практиці використовують також LD70, LD75, LD90.
При потраплянні в організм незначної кількості патогенних мікроорганізмів (що буває найчастіше) їх зазвичай ефективно елімінують захисні фактори організму. Для розвитку захворювання необхідно, щоб патоген володів достатньою вірулентністю, а його кількість (інфікуюча доза) перевищувала певний поріг, що визначається в кожному конкретному випадку вірулентністю збудника і станом резистентності організму. Для визначення інфікуючої дози існує показник ID (Infectious Dose), що дорівнює мінімальній кількості клітин патогенного мікроорганізму, яка здатна викликати розвиток захворювання в певної кількості лабораторних тварин. Аналогічно з летальними дозами визначають ID50, ID75. Так, захворювання на холеру настає при поглинанні людиною 1011-1012 V. cholerae, черевний тиф — 106-109S. typhi, дизентерія - до 100 клітин S. dysenteriae, бруцельоз - 10-100 бактеріальних клітин. Інфікуюча доза для одного і того ж самого збудника може бути різною залежно від шляхів його потрапляння в макроорганізм. Наприклад, при потраплянні F. tularensis в організм людини через мікротравми шкіри та аспіраційним шляхом для розвитку захворювання необхідно 10-50 мікробних тіл, а при інфікуванні аліментарним шляхом - близько 108 мікробних клітин. Зрозуміло, що відмінності інфікуючої дози визначаються особливостями реактивності організму в межах певних воріт інфекції."
МІКРОБІОЛОГІЯ - М.Г. Сергійчук - 2008
Розділ 10. ІНФЕКЦІЯ ТА ІНФЕКЦІЙНИЙ ПРОЦЕС
ПАТОГЕННІСТЬ І ВІРУЛЕНТНІСТЬ МІКРООРГАНІЗМІВ
