Градація Зедебілів

[Надин]

 

[Бувалий]

  Значит нет у Владимира яиц...

[Надин]

Значит нет у Владимира яиц...

у зебилов все в смартфоне, и йайца тоже

[Мазепа Київ]

!

[Бувалий]

у зебилов все в смартфоне, и йайца тоже

Виртуалы...
 

[Geo]

Скинул в личку...

[Бувалий]

  Президент в смартфоне...

[Надин]

[Адам Жоржович]

[div]

Набежало блядь математиков  . Цуко

[Адам Жоржович]

Набежало блядь математиков  . Цуко

Я впевнений, що теза "Порошенко вкрав у нас 8 міліардів" в їх мізках транслюється не у "по 40 гр на рило в місяць" а "по 2 міліони доларів на кожного". 

[RG]

Зебіли, бля (майже (с)) 

[Yuras Yuras]

Чого чекає Донбас?
У розпал передвиборчих перегонів Тиждень запитав мешканців Донеччини та Луганщин про їхні сподівання щодо результатів виборів і можливих змін
Олексій Артюх, блогер, журналіст, Рубіжне:

Ситуація на Луганщині погіршується з кожним роком, і стагнація триватиме, доки проблеми регіону не почнуть вирішуватися на державному рівні. Як і всі місцеві мешканці, я сподіваюся, що після виборів нашою багатостраждальною областю займуться і вона перестане бути так званим ведмежим кутом зі своїми правилами та внутрішніми конфліктами. Що стосується самих виборів, то я бачу гідних кандидатів у мажоритарних округах Луганщини, але, на жаль, у більшості з них немає шансів на перемогу. Найімовірніше, ми отримаємо те саме, що й на попередніх перегонах, коли люди, які мали відстоювати інтереси області, забули, де вона є.

 

Олександра Пахомова, вчитель, Дружківка:

У нашому окрузі з’явилося близько 10 технічних кандидатів, які афілійовані з Бойком. Вони потрібні, щоб завести якомога більше своїх людей у комісії. Це досвідчені люди, які знають, як здійснювати фальсифікації. Активісти, які були за різних кандидатів, намагалися протистояти цьому явищу в першому турі президентських виборів, бачили весь набір: каруселі, тітушки, липові довідки. Ми робили все, що могли: заходили в комісії, були спостерігачами, створили мобільні бригади. Тому особисто я сподіваюся, що нарешті в нашому місті вдасться провести чесні вибори, щоб люди реально розуміли, що від цього загалом залежить їхнє подальше життя: економічний розвиток, охорона здоров’я, освіта, екологія та інші важливі речі. І що не можна сьогодні продати свій голос за гречку, а завтра вимагати покращення життя чи дотримання своїх прав. І, звичайно, сподіваюся, що присутність україноорієнтованих політиків у наступному парламенті зросте. Бо дуже прикро, що більшість із тих, хто доклався до цієї війни, не покараний досі, тому ми тут відчуваємо дуже потужний реванш проросійських сил.

 

Читайте також: Опір Донбасу. Пряма мова

 

Максим Зелений, студент, Харків (родом із Бахмута):

Мої сподівання на «Батьківщину», бо, на мій погляд, новий курс країни тільки в цієї партії. Його мета — за п’ять років зробити Україну кращою державою. Кращою, наприклад, ніж Польща. Хочу нарешті почути, як війну називають війною з Росією, а не громадянським конфліктом, РФ визнають військовим злочинцем, а все її керівництво передають у міжнародний трибунал у Гаазі. Далі репарація по Донецькій та Луганській областях, нехай за оновлення Донбасу платить Росія, а не з бюджету України.

 

Марина К, держслужбовець, Волноваський район:

Насамперед очікую реальних дій щодо закінчення війни. Сили, які наполягали на військовому рішенні, думаю, програють ці вибори. Тому ми нарешті почнемо втілювати дипломатичні варіанти: обговорення, поступки, налагодження відносин із Росією. Ні, я не вважатиму це поразкою. Навіть поганий мир кращий за добру війну. Бо це страшно, що в нас скоро до школи підуть діти, які ніколи не жили в мирні часи. Ще сподіваюся, що скасують закон про мову, бо вважаю, що в такому формулюванні він не об’єднує, а роз’єднує країну. І, до речі, вже не переслідуватимуть за інакшу думку, якщо ти держслужбовець. Бо зараз я не ризикну назвати своє прізвище, коментуючи питання виборів.

 

Читайте також: Повернення Донбасу очима українців

 

Олександр Шеремет, працівник Донецького обласного дитячо-молодіжного центру, Краматорськ:

Я не знаю, чого чекати, бо на цей момент тут усе дуже незрозуміло. Хотілося б, щоб зміни були на краще, але боюся, що цього не станеться. Для мене зараз складним питанням є пенсії. Мій батько нещодавно став пенсіонером, і ми побачили, що 30 років тяжкої праці будівельником не гарантували йому більш-менш достойних виплат на старість. Я не розумію, як йому жити на цю пенсію. Звичайно, у нього є я, мій брат, але таке становище мене не влаштовує. Тому сподіваюся, що в новому парламенті будуть люди, які знайдуть способи підвищити пенсії. Крім того, хотілося б побачити цивілізоване вирішення питання оплати за комунальні послуги. Знаю, що в нас на сьогодні чи не найвищі ціни на деякі послуги по всій країні. Особливо це стосується теплопостачання. Думаю, влада повинна вплинути на монополістів, які свідомо завищують ціни.

 

Володимир Маглена, священик ПЦУ, Старобільськ:

Я чомусь думаю, що гірше не стане. Вважаю, що з’явиться новий вектор розвитку країни, бо вірю в непередбаченість і потужність молоді, яка зайде в нову Верховну Раду. У мене передчуття миру. Думаю, ми повернемо окуповані території на наших умовах. А почнеться це зі справжнього діалогу з Донеччиною та Луганщиною.

 

 

Читайте також: Донбас і майбутнє. Як українці бачать повернення окупованих територій

 

Тетяна, агітатор, Слов’янськ:

Чекаю, що мені заплатять гроші за роботу і я повезу доньку відпочивати на море. Мені не соромно, бо я добре виконую свої обов’язки: розповідаю про партію, про кандидата. Сама голосуватиму за нього, бо теж так думаю. Інакше, мабуть, не пішла б саме в цей штаб. Звичайно, хочеться миру. Це зараз головне, тому вибір у мешканців Донецької області очевидний. Більшість проголосує саме за нашу силу, без жодних махінацій, хай там як про це кричатимуть «свідомі патріоти». Ми пожили за їхніми правилами, тепер нехай живуть за нашими. Я ж нічого не хочу протизаконного. Нехай не бомблять, не примушують говорити мовою, не чіпають пам’ятників. І житимемо мирно, як раніше.

 

Анатолій Водолазський, волонтер, Народний Герой України, Дружківка:

Мені від усього цього вже противно. Я не бачу справжніх лідерів на жодному з рівнів, зокрема й у списках мажоритарників. Хоча відомі вже всі учасники перегонів у нашому окрузі, не можу сказати, що зрозумів, хто з них чим дихає. Як і приблизно половина виборців. Є маленька надія, що президент зробить висновки з того, що нині відбувається в країні, й почне підбирати у свою команду людей, не заплямованих корупційними та політичними скандалами. Не називатиму прізвищ, але факти залишаються фактами: ми знову бачимо дуже багато людей, які прийшли як не з влади попередників, так із тих «хитросплетених» партій. Для мене те, що робить один із кандидатів, наш міський голова Гнатенко, уже не лізе ні в які ворота, бо це вже третя політична сила, яку він підтримує за останні роки. Думаю, нинішні вибори не вирішать жодних проблемних питань, на місцях залишаться ті самі люди, на жаль.

 

Читайте також: Яким ви бачите Донбас через п’ять років?

 

Олександр Панасенко, волонтер, дизайнер, священик, Сіверськ:

Тут у нас поки що відбуваються дуже дивні речі. Днями сидів у своєму дворі, а тут у хвіртку стукають. Кажуть: «Ми агітатори від Клюєва». І ну його нахвалювати! І це при тому, що він офіційно знятий із перегонів. Тому від цих виборів варто очікувати ще тих дивних подій. А взагалі хочеться, щоб усе, що стосується документообігу між громадянами та державними структурами, перейшло в електронний варіант. Щоб із будь-якого комп’ютера, з будь-якої країни світу можна було подати або отримати необхідні документи від українських держструктур. І назавжди забути про черги та ходіння по їхніх офісах. Але проросійським партіям і силам це невигідно. Бо так вони втратять контроль над народом.

https://m.tyzhden.ua/publication/232384

[Yuras Yuras]

Если говорить о том сумасшествии, которое мы наблюдаем на этих выборах, есть у меня одна спекулятивная теория, которой я пока что склонен верить.
Когда я слышу, что избиратель одной популярной политической силы не видит в своём кумире угрозы, скажем так, реванша и капитуляции на российских условиях, я согласен с этим только наполовину.
На самом деле, как мне кажется, он просто не хочет этого видеть, хотя подсознательно всё осознаёт.

На волне Майдана, аннексии Крыма и растерзанного Донбасса желание украинцев «воевать» было открытым и очевидным. От диванного руководства боевыми действиями до реальной добровольческой и волонтёрской самоотверженности, от глупых шуток про «Правый сектор» в Кремле до искренней скорби по «киборгам» — всё, казалось, говорило, что украинцы едины в ненависти к Москве и готовности ей противостоять. В желании строить новую страну, которая будет антитезисом «русскому миру», включая коррупцию, цинизм и равнодушие.


 

Просто, за исключением по-хорошему безумного меньшинства, для которого это стало делом жизни, оказалось, что для остальных это быстро превращалось в обузу, как только приходилось предпринимать реальные действия или принимать важные решения, способные повлиять на их жизненный комфорт или благосостояние.

Так появились патриотичные мальчики и девочки в вышиванках, перебрасывающие «Народному тылу» сотню-другую гривен, но соглашающиеся работать на пророссийском канале. Осуждающие коррупцию и откладывающие на «евробляху». Такая лёгкая шизофрения, при которой поначалу было достаточно комфортно — все говорят, что ты молодец, хотя понимают, что не очень, и делают точно так же.

И это мы не вспоминаем об откровенных лицемерах, оппортунистах и коллаборантах, для которых «патриотизм» с самого начала был маской, помогавшей решать вопросы. Какой патриот не будет отверженно бороться с проклятым врагом, намывая янтарь где-нибудь на Волыни?

Добавьте сюда ещё одну важную категорию тех, кто хочет ехать в Крым на море, потому что Майорку не тянут, а «людей политики поссорили». Продолжающих потреблять российский контент, потому что он такой классный, и всё это выше политики. Продолжающих вести бизнес с Россией, потому что «чего вы ко мне пристали?». Им тоже хотелось быть социально одобряемыми, но при этом продолжать жить так, как им кажется удобным, и они просто вытесняли войну на периферию сознания.

Понятно, что со временем напряжение между внешним и реальным, осознаваемым и вытесненным нарастало, а дедушка Фрейд давно описал, чем это чревато. В эту благодатную невротическую почву и посеяли зерно того, как решить этот конфликт.

Нужно было просто выбрать виновного. Им оказался человек, который, наблюдая за показным поведением соотечественников, решил, что это то, чего они на самом деле хотят, и в борьбе за власть сделал ошибочную ставку на риторику борьбы.


 

Можно долго спорить, где здесь его личные убеждения, где циничный расчёт, а где результат бега на флажки, на которые его загоняли ребята, умеющие играть в долгую. Главное — что в результате этот человек прошёл эволюцию от «закончить войну за две недели» до «отца нации», взывающего к совести и призывающего сплотить ряды, в то время как большинство, говоря о необходимости победы, внутри мечтало о том, чтобы «просто перестать стрелять».

Тем самым он, надавливая на болевую точку, уже обработанную российской и пророссийской пропагандой, вместо ожидаемого одобрения, получал лишь большую ненависть. И коррупция здесь, реальная и вымышленная, была спусковым механизмом, а не причиной. Нельзя же, в конце концов, ненавидеть человека за то, что он призывает бороться за свою страну. А вот за то, что он «наживается на войне, — уже можно.

Люди считали искренним послание фараона о том, что он готов принять заблудших рабов назад. Нужно лишь признать вину и принести в жертву человека, возомнившего себя Моисеем.

Проблема лишь в том, что нужно не только найти и наказать виновного, но и как-то заполнить бездну между видимостью и настоящими желаниями. Это возможно лишь ценой примирения с врагом на вражеских же условиях. Нужно не только отмудохать Моисея, нужно признать и свою неправоту, отдав власть ставленникам фараона. А это будет слишком сильным ударом по психике, которая и проворачивает все эти финты, чтобы ничего не признавать.

От этого та всеобъемлющая ненависть, которая заполнила всё несколько лет назад. Короткое замыкание подсознательного конфликта, который не находил иного выхода, кроме истошного крика с требованием наказать обманщика Моисея, который тянет всех в унылую пустыню, а сам, говорят, скрижали в офшор вывел.


 

И тут появляется избавитель. Он гневно указывает на «лжепророка», но уже не ругает фараона. На фоне египетских слуг он «свой в доску», но и с египтянами легко находит общий язык. Он говорит о Земле Обетованной, но идёт в сторону Нила. С ним капитуляция — это просто «перестать стрелять». А перед фараоном можно встать на колени. Само собой, ради избранного народа. Он показывает, что бездну можно преодолеть одним прыжком, и толпа радостно прыгает за ним.

Так заканчивается невроз и начинается безумие.

[Geo]

Если говорить о том сумасшествии, которое мы наблюдаем на этих выборах, есть у меня одна спекулятивная теория, которой я пока что склонен верить.
Когда я слышу, что избиратель одной популярной политической силы не видит в своём кумире угрозы, скажем так, реванша и капитуляции на российских условиях, я согласен с этим только наполовину.
На самом деле, как мне кажется, он просто не хочет этого видеть, хотя подсознательно всё осознаёт.

На волне Майдана, аннексии Крыма и растерзанного Донбасса желание украинцев «воевать» было открытым и очевидным. От диванного руководства боевыми действиями до реальной добровольческой и волонтёрской самоотверженности, от глупых шуток про «Правый сектор» в Кремле до искренней скорби по «киборгам» — всё, казалось, говорило, что украинцы едины в ненависти к Москве и готовности ей противостоять. В желании строить новую страну, которая будет антитезисом «русскому миру», включая коррупцию, цинизм и равнодушие.


 

Просто, за исключением по-хорошему безумного меньшинства, для которого это стало делом жизни, оказалось, что для остальных это быстро превращалось в обузу, как только приходилось предпринимать реальные действия или принимать важные решения, способные повлиять на их жизненный комфорт или благосостояние.

Так появились патриотичные мальчики и девочки в вышиванках, перебрасывающие «Народному тылу» сотню-другую гривен, но соглашающиеся работать на пророссийском канале. Осуждающие коррупцию и откладывающие на «евробляху». Такая лёгкая шизофрения, при которой поначалу было достаточно комфортно — все говорят, что ты молодец, хотя понимают, что не очень, и делают точно так же.

И это мы не вспоминаем об откровенных лицемерах, оппортунистах и коллаборантах, для которых «патриотизм» с самого начала был маской, помогавшей решать вопросы. Какой патриот не будет отверженно бороться с проклятым врагом, намывая янтарь где-нибудь на Волыни?

Добавьте сюда ещё одну важную категорию тех, кто хочет ехать в Крым на море, потому что Майорку не тянут, а «людей политики поссорили». Продолжающих потреблять российский контент, потому что он такой классный, и всё это выше политики. Продолжающих вести бизнес с Россией, потому что «чего вы ко мне пристали?». Им тоже хотелось быть социально одобряемыми, но при этом продолжать жить так, как им кажется удобным, и они просто вытесняли войну на периферию сознания.

Понятно, что со временем напряжение между внешним и реальным, осознаваемым и вытесненным нарастало, а дедушка Фрейд давно описал, чем это чревато. В эту благодатную невротическую почву и посеяли зерно того, как решить этот конфликт.

Нужно было просто выбрать виновного. Им оказался человек, который, наблюдая за показным поведением соотечественников, решил, что это то, чего они на самом деле хотят, и в борьбе за власть сделал ошибочную ставку на риторику борьбы.


 

Можно долго спорить, где здесь его личные убеждения, где циничный расчёт, а где результат бега на флажки, на которые его загоняли ребята, умеющие играть в долгую. Главное — что в результате этот человек прошёл эволюцию от «закончить войну за две недели» до «отца нации», взывающего к совести и призывающего сплотить ряды, в то время как большинство, говоря о необходимости победы, внутри мечтало о том, чтобы «просто перестать стрелять».

Тем самым он, надавливая на болевую точку, уже обработанную российской и пророссийской пропагандой, вместо ожидаемого одобрения, получал лишь большую ненависть. И коррупция здесь, реальная и вымышленная, была спусковым механизмом, а не причиной. Нельзя же, в конце концов, ненавидеть человека за то, что он призывает бороться за свою страну. А вот за то, что он «наживается на войне, — уже можно.

Люди считали искренним послание фараона о том, что он готов принять заблудших рабов назад. Нужно лишь признать вину и принести в жертву человека, возомнившего себя Моисеем.

Проблема лишь в том, что нужно не только найти и наказать виновного, но и как-то заполнить бездну между видимостью и настоящими желаниями. Это возможно лишь ценой примирения с врагом на вражеских же условиях. Нужно не только отмудохать Моисея, нужно признать и свою неправоту, отдав власть ставленникам фараона. А это будет слишком сильным ударом по психике, которая и проворачивает все эти финты, чтобы ничего не признавать.

От этого та всеобъемлющая ненависть, которая заполнила всё несколько лет назад. Короткое замыкание подсознательного конфликта, который не находил иного выхода, кроме истошного крика с требованием наказать обманщика Моисея, который тянет всех в унылую пустыню, а сам, говорят, скрижали в офшор вывел.


 

И тут появляется избавитель. Он гневно указывает на «лжепророка», но уже не ругает фараона. На фоне египетских слуг он «свой в доску», но и с египтянами легко находит общий язык. Он говорит о Земле Обетованной, но идёт в сторону Нила. С ним капитуляция — это просто «перестать стрелять». А перед фараоном можно встать на колени. Само собой, ради избранного народа. Он показывает, что бездну можно преодолеть одним прыжком, и толпа радостно прыгает за ним.

Так заканчивается невроз и начинается безумие.

Много слов.

А краткость - сестра Таланта.

Один Талант в фейсбуке (не помню, кто) написал две строчки.

Порошенко так оберегал свой народ от войны....
Что этот народ...

...ПРОСТО ОХУЕЛ.


Вот в этих словах смысла намного больше, чем в этом огромном психоневрологическом трактате-диссертации.

[Yuras Yuras]

Много слов.

А краткость - сестра Таланта.

Один Талант в фейсбуке (не помню, кто) написал две строчки.

Порошенко так оберегал свой народ от войны....
Что этот народ...

...ПРОСТО ОХУЕЛ.


Вот в этих словах смысла намного больше, чем в этом огромном психоневрологическом трактате-диссертации.

Я розумію, тут трохи інший бік описаний.

[Yuras Yuras]

autocephalia.at.ua

«Всяка затяжна війна виявить, що природа людська незмінна»
Семюел Джонсон

З обранням Володимира Зеленського всі дружно заговорили про початок «Нової Доби». Істинно говорю вам — ще ніколи наші пророки не були наскільки близькі до правди! Інавгурація шостого президента дійсно відкрила нову епоху в історії нашої Вітчизни.

Так, революція 2014 року померла. Ми говоримо це без усякого патосу, адже смерть — природний процес… У певний момент суспільство втомлюється від «життєвого марнотратства» революції: від безкінечної війни за її цінності, від жертв (справжніх і вигаданих), від поразок, від криміналу, від імпульсивної несамовитості санкюлотів. І від корумпованої немічності Директорії — теж.

Коли народ розчаровується у собі, у власних творчих силах, він починає шукати психотерапевта-наставника-вождя, який за помірну плату «вирішить усі його проблеми». Так відбувається самогубство демократії, яке породжує у Римі — принципат, (у Франції — бонапартизм) — з його вірою у божественний геній імператора. З християнської точки зору, це не надто й позитивненько… (Господеві Богові своєму вклоняйся, і служи Одному Йому!» (Мт 4:10) і т.п.), але що поробиш? На жаль, сьогодні в Україні з неминучістю народжується свій людинобог. Раніше ми розміщували саркастичні матеріали про осакралення богоданого начальства на РФ (слухання на роль антихриста), але тепер вимушені звернутись до вітчизняної тематики.

Про релігійні основи феномену Зе
«Уява править світом»
Наполеон Бонапарт

Отже, звідки у Зеленського узявся нечуваний, гомеричний рейтинг 73%, який ставить нашого шостого на один рівень з напівбогами сучасності — вічноживим казахським Єлбаси і богоданим святоросійським Пу?

1. Зешанувальники відверто визнаю́ть, що їх кумир не має жодних заслуг, які б виправдовували його популярність… але вони вірять у те, що «він усе змінить на краще» («Тож віра від слухання, а слухання через Слово». (Римлян 10:17)).

2. Ці чудові люди роблять свій вибір, спираючись не на слова кандидата (і вже тим більше – на не його справи), а на власну метафізичну чуйку. («Мого голосу слухають вівці Мої» (Ів. 10:27)). Отож, направду: ніколи раніше українські вибори не проходили в умовах такої високої духовності!

3. Зевиборець без проблем визнає, що його кумир не має політичного досвіду, кадрового резерву і власного бачення майбутнього. Питання — на що тоді розраховують ці милі люди?.. Правильно — вони розраховують на чудо! («вчиню чудо й диво, і загине мудрість премудрих його, а розум розумних його заховається». (Ісая 29:14)).

4. Одною із загадок виборів-2019 стало те, що кандидат вперше взагалі не озвучував своєї програми. Так сталося не тому, що у Зекоманди не вистачило кеби щось там нашкребти. Навпаки — вони зрозуміли, що виборцю та програма… як зайцеві бубон. Непотрібність (надлишковість) програми майбутнього виявила, що українці у 2019-му обирали собі вже не президента... Обирали бога… Погодьтесь, що хіба це не дивно якось — вимагати у божественного Августа подробиць, яким чином він буде встановлювати Золотий Вік на землі? І який сенс богу детально пояснювати людям, як саме він влаштує воскресіння мертвих і життя майбутнього віку?.. Отож бо!

5. Як і годиться, світлому божеству у нас протистоять сили темряви. На запитання про мотиви свого вибору Зешанувальники відповідають: проголосували так тому, що Порошенко — це сущий диявол. Як не крути, а їм не заперечиш, — багаторічна 1+1 проповідь таки відкрила людям очі. Скажімо, усім відомо, що сатана спокушає нестриманістю і блудом. (1 Кор 7:2-5). І що ви думаєте?.. Так! Мене он і досі тіпає, як згадаю про те, що пан Петро «заохочує розвиток проституції у Великій Британії». По правді — зло не має кордонів… Де взяти слів! Якого ще імення вартий той, хто взявся за розбещення підданих Її Величності?!..

6. Та досить про сумне… Коли народився Геракл, то він, ще будучи немовлям, одразу перейшов до подвигів — задушив змія. Але наш звитяжець далеко перевершив героя античності — він ще до власного (політичного) народження не лише поправ сатану (Порошенка на виборах), а й повергнув «аггелів його» (депутатів). Курйозні дострокові вибори ВР і «відставка уряду Гройсмана» не дають Зе ніякого виграшу на політичній арені. Але в релігійній сфері (в очах «вірних») все зовсім інакше. Там він здобуває гігантську перемогу — «карає вселенське зло» і виганяє гендлярів із храму водночас.

7. Та не довго спаситель буде перебувати поміж нами (ви знаєте — не більше одного президентського терміну). Виконавши свою високу історичну місію, він, подібно до Лікурга, відійде у сонячне сяйво. Дбаючи, щоб ми самі не знемоглися у боротьбі з темрявою, Зе не полишить нас напризволяще — він створює з нічого партію «Слуга народу» (назва дуже вдала «Бо Син Людський прийшов не на те, щоб служили Йому, але щоб послужити» (Мр. 10:45)). Завдяки цьому творінню тепер усі «вірні» зможуть перебувати у єдності з богом — причому не лише в організаційній, а й у електронній (Церква — тіло Христове). Вочевидь, після закінчення каденції саме через цю спільноту, яка стане вмістилищем його духу, Слуга народу, як обіцяно, «утиратиме всяку сльозу» посеред українців («Бог кожну сльозу з очей їхніх зітре» (Об’явлення 21:4)).


 

Отже, бачимо, що Зеленщина — явище по своїй суті глибоко релігійне. Воно породжене релігійним почуттям, яке перестало знаходити своє вираження у християнстві. Без розуміння релігійності цього феномену взагалі неможливе усвідомлення нашого сьогодення. Скажімо: ірраціональна гіпердовіра «вірних» до лідера не є чимось хворобливо-загадковим, навпаки — це нормально для будь-якої харизматичної секти спільноти.

Курйозно, але Зе переграв Порошенка саме на релігійному полі — кмітливі ідолошанувальники, як це частенько буває, перемогли поганих християн. Просто пан Володимир першим зрозумів те, що і нам пора зрозуміти: правила гри вже змінились… І ці зміни об’єктивні — коли революційний дух раціонального відступає перед духом містицизму, тоді суспільство починає шукати собі господаря. (Хосе Ортега-і-Гассет. «Занепад революцій»). Українці знайшли свого господа, що породило сплеск ейфорії поміж прозелітами.

Про наше славне політрелігійне майбутнє
«Неможливість — слово зі словника дурнів» (Наполеон Бонапарт)

Ми не перші живемо на світі. «Що було, воно й буде, і що робилося, буде робитись воно, і немає нічого нового під сонцем!» (Екклезіяст 1:9). Все це вже було...

Коли французам був потрібен спаситель, він прийшов — «простий, молодий хлопець з народу» на ім’я Наполеоне. Він був дійсно талановитим шоуменом і ретельно працював над своїм образом. Настільки талановитим, що коли завів свої батальйони у пустельну пастку Єгипту, а сам повернувся, то люд вітав його з несамовитою екзальтацією. Вітав, як переможця (!) і визволителя(!) Натовп його обожнював...

Герой розпочав, звичайно, з розпуску парламенту, і ніхто не протестував проти того, крім «жменьки професійних базік». Далі була зміна конституції через плебісцит. Ще далі — помазання і коронація.

Всі були обмануті. Франція очікувала від Бонапарта швидкого миру — і він ніс його французам, аж до самого кінця — до Ватерлоо...

«Досвідчені політики» сподівались, що «маленький капрал» стане «чесною шпагою» в їхніх руках і… самі незчулися, як перейшли у підтанцьовку, або раптово зацікавилися тихими радощами приватного життя…

Найбагатші люди країни (Г-Ж. Уврар та ін.) оплатили сходження корсиканця до влади і... загриміли за грати...

Санкюлоти вірували, що Перший консул врятує республіку, монархісти — що він відновить Бурбонів на престолі… Всі помилялися. Сьогодні ми теж можемо втішатися цим рідкісним видовищем — курйозним одночасним тріумфом революціонерів і контри з приводу перемоги героя. І спільним затьмаренням.

Кумедно чути, як наші медія-волхви віщують скоре падіння Зе, передрікаючи обвал його рейтингу після «перших невдач». Панове, невдачі нічого не вирішують (доведено Єгиптом) — боги не програють! Тому наше свято — надовго.

Для політичного довголіття Зе потрібно лише одне — і надалі невтомно «боротися зі злом» (з Порошенком). В ідеалі — «карати» когось із його «оточення». Тобто треба дати людям відчути смак крові ворогів (спершу «бариг»). Отоді відкриється брама влади, і далі уже неважливо буде, хто там Пу, а хто — Мєдвєдєв… І цю «таємницю» добре знають у Зекоманді: «Весна придет — сажать будем». А весна, схоже, таки дійсно прийде...

Варто розуміти, що усі Зедивацтва сьогодення (екзотичні призначення, химерні ініціативи, метання між націоналізмом і капітулянтством і т.п.) — це нормальний бонапартистський пошук нового синтезу на засадах вірності вождю. Ідеології більше немає — є лише інструменти збереження режиму порятунку народу. Як там говорив Цицерон: «Цезар не знає, куди він нас веде, ми раби Цезаря, а Цезар — раб обставин». І це найкраща відповідь на питання, що на нас чекає.

Диктатура, що народжується, не є чимось питомо нашим, українським — це голос нової епохи. Погляньте, яка спрага на авторитаризм сьогодні у світі, і скільки довкола розвелося наполеонів! Більшість наших сусідів або вже сформували деспотичні режими, або бадьоренько ідуть у цьому напрямку. І ми теж не унікальні. Першим це зрозумів А.С.Гриценко («не потрібно боятися авторитарного режиму»), але йому тоді забракло акторського таланту і захриплого голосу. Однак скажіть, що він не правий — структурні реформи на засадах політичного компромісу дійсно неможливі. Це доведено досвідом «азійських тигрів». Отож, якщо хочете побачити радикальні зміни, то приведіть до влади героя (щоправда, це завжди — така лотерея...)

Перед нашим великим протектором сердита баба-історія ставить три гігантські завдання:

«Мир» (не капітуляція) — в умовах формування антиукраїнської коаліції;
«Конкордат» — забезпечення лояльності УПЦ МП до України (варіант: до української влади);
«Цивільний кодекс» — гарантування майнових прав, реформа суду і т.п. (Про улюблену народом «деолігархізацію» не згадуємо — це невеликий побічний ефект встановленого авторитаризму).
Всі ці цілі практично недосяжні людині. Для розв'язання перших двох потрібно змінити світогляд росіян, для подолання третього — світогляд українців. Для такого потрібні сильні ліки. Але, вочевидь, що «неможливе людям, та можливе Богові» (Матвія 19:26). Скажімо, їхній Наполеон вирішив з трьох аж два...

Наш український бонапартизм трохи відрізнятиметься від французького. І не лише тому, що вітчизняний наполеон — «кадровий пацифіст», але і в силу соціокультурної відмінності двох народів. Та буде і спільне — божественний геній імператора завжди вестиме до перемог. Але в нашому варіанті покрити славою своїх орлів на військовій чи дипломатичній арені герою навряд чи вдасться захочеться. Тому є небезпека агресії всередину. (Що не кажіть, але боротися проти порошенківського мовного закону якось легше, ніж проти бандитів дідуся Пу). Самоїдські «перемоги над злом» можуть стати нашою новою реальністю.

Сьогодні встановлення одноосібної влади вождя виглядає повною неминучістю. Як і встановлення нового культу особи. Отож, не обманюйтесь — на нас чекає світле майбутнє. Майбутнє, провідною зорею якого пломенітиме лампочка Зеленського.

[bоrderlander]

autocephalia.at.ua

«Всяка затяжна війна виявить, що природа людська незмінна»
Семюел Джонсон

З обранням Володимира Зеленського всі дружно заговорили про початок «Нової Доби». Істинно говорю вам — ще ніколи наші пророки не були наскільки близькі до правди! Інавгурація шостого президента дійсно відкрила нову епоху в історії нашої Вітчизни.

Так, революція 2014 року померла. Ми говоримо це без усякого патосу, адже смерть — природний процес… У певний момент суспільство втомлюється від «життєвого марнотратства» революції: від безкінечної війни за її цінності, від жертв (справжніх і вигаданих), від поразок, від криміналу, від імпульсивної несамовитості санкюлотів. І від корумпованої немічності Директорії — теж.

Коли народ розчаровується у собі, у власних творчих силах, він починає шукати психотерапевта-наставника-вождя, який за помірну плату «вирішить усі його проблеми». Так відбувається самогубство демократії, яке породжує у Римі — принципат, (у Франції — бонапартизм) — з його вірою у божественний геній імператора. З християнської точки зору, це не надто й позитивненько… (Господеві Богові своєму вклоняйся, і служи Одному Йому!» (Мт 4:10) і т.п.), але що поробиш? На жаль, сьогодні в Україні з неминучістю народжується свій людинобог. Раніше ми розміщували саркастичні матеріали про осакралення богоданого начальства на РФ (слухання на роль антихриста), але тепер вимушені звернутись до вітчизняної тематики.

Про релігійні основи феномену Зе
«Уява править світом»
Наполеон Бонапарт

Отже, звідки у Зеленського узявся нечуваний, гомеричний рейтинг 73%, який ставить нашого шостого на один рівень з напівбогами сучасності — вічноживим казахським Єлбаси і богоданим святоросійським Пу?

1. Зешанувальники відверто визнаю́ть, що їх кумир не має жодних заслуг, які б виправдовували його популярність… але вони вірять у те, що «він усе змінить на краще» («Тож віра від слухання, а слухання через Слово». (Римлян 10:17)).

2. Ці чудові люди роблять свій вибір, спираючись не на слова кандидата (і вже тим більше – на не його справи), а на власну метафізичну чуйку. («Мого голосу слухають вівці Мої» (Ів. 10:27)). Отож, направду: ніколи раніше українські вибори не проходили в умовах такої високої духовності!

3. Зевиборець без проблем визнає, що його кумир не має політичного досвіду, кадрового резерву і власного бачення майбутнього. Питання — на що тоді розраховують ці милі люди?.. Правильно — вони розраховують на чудо! («вчиню чудо й диво, і загине мудрість премудрих його, а розум розумних його заховається». (Ісая 29:14)).

4. Одною із загадок виборів-2019 стало те, що кандидат вперше взагалі не озвучував своєї програми. Так сталося не тому, що у Зекоманди не вистачило кеби щось там нашкребти. Навпаки — вони зрозуміли, що виборцю та програма… як зайцеві бубон. Непотрібність (надлишковість) програми майбутнього виявила, що українці у 2019-му обирали собі вже не президента... Обирали бога… Погодьтесь, що хіба це не дивно якось — вимагати у божественного Августа подробиць, яким чином він буде встановлювати Золотий Вік на землі? І який сенс богу детально пояснювати людям, як саме він влаштує воскресіння мертвих і життя майбутнього віку?.. Отож бо!

5. Як і годиться, світлому божеству у нас протистоять сили темряви. На запитання про мотиви свого вибору Зешанувальники відповідають: проголосували так тому, що Порошенко — це сущий диявол. Як не крути, а їм не заперечиш, — багаторічна 1+1 проповідь таки відкрила людям очі. Скажімо, усім відомо, що сатана спокушає нестриманістю і блудом. (1 Кор 7:2-5). І що ви думаєте?.. Так! Мене он і досі тіпає, як згадаю про те, що пан Петро «заохочує розвиток проституції у Великій Британії». По правді — зло не має кордонів… Де взяти слів! Якого ще імення вартий той, хто взявся за розбещення підданих Її Величності?!..

6. Та досить про сумне… Коли народився Геракл, то він, ще будучи немовлям, одразу перейшов до подвигів — задушив змія. Але наш звитяжець далеко перевершив героя античності — він ще до власного (політичного) народження не лише поправ сатану (Порошенка на виборах), а й повергнув «аггелів його» (депутатів). Курйозні дострокові вибори ВР і «відставка уряду Гройсмана» не дають Зе ніякого виграшу на політичній арені. Але в релігійній сфері (в очах «вірних») все зовсім інакше. Там він здобуває гігантську перемогу — «карає вселенське зло» і виганяє гендлярів із храму водночас.

7. Та не довго спаситель буде перебувати поміж нами (ви знаєте — не більше одного президентського терміну). Виконавши свою високу історичну місію, він, подібно до Лікурга, відійде у сонячне сяйво. Дбаючи, щоб ми самі не знемоглися у боротьбі з темрявою, Зе не полишить нас напризволяще — він створює з нічого партію «Слуга народу» (назва дуже вдала «Бо Син Людський прийшов не на те, щоб служили Йому, але щоб послужити» (Мр. 10:45)). Завдяки цьому творінню тепер усі «вірні» зможуть перебувати у єдності з богом — причому не лише в організаційній, а й у електронній (Церква — тіло Христове). Вочевидь, після закінчення каденції саме через цю спільноту, яка стане вмістилищем його духу, Слуга народу, як обіцяно, «утиратиме всяку сльозу» посеред українців («Бог кожну сльозу з очей їхніх зітре» (Об’явлення 21:4)).


 

Отже, бачимо, що Зеленщина — явище по своїй суті глибоко релігійне. Воно породжене релігійним почуттям, яке перестало знаходити своє вираження у християнстві. Без розуміння релігійності цього феномену взагалі неможливе усвідомлення нашого сьогодення. Скажімо: ірраціональна гіпердовіра «вірних» до лідера не є чимось хворобливо-загадковим, навпаки — це нормально для будь-якої харизматичної секти спільноти.

Курйозно, але Зе переграв Порошенка саме на релігійному полі — кмітливі ідолошанувальники, як це частенько буває, перемогли поганих християн. Просто пан Володимир першим зрозумів те, що і нам пора зрозуміти: правила гри вже змінились… І ці зміни об’єктивні — коли революційний дух раціонального відступає перед духом містицизму, тоді суспільство починає шукати собі господаря. (Хосе Ортега-і-Гассет. «Занепад революцій»). Українці знайшли свого господа, що породило сплеск ейфорії поміж прозелітами.

Про наше славне політрелігійне майбутнє
«Неможливість — слово зі словника дурнів» (Наполеон Бонапарт)

Ми не перші живемо на світі. «Що було, воно й буде, і що робилося, буде робитись воно, і немає нічого нового під сонцем!» (Екклезіяст 1:9). Все це вже було...

Коли французам був потрібен спаситель, він прийшов — «простий, молодий хлопець з народу» на ім’я Наполеоне. Він був дійсно талановитим шоуменом і ретельно працював над своїм образом. Настільки талановитим, що коли завів свої батальйони у пустельну пастку Єгипту, а сам повернувся, то люд вітав його з несамовитою екзальтацією. Вітав, як переможця (!) і визволителя(!) Натовп його обожнював...

Герой розпочав, звичайно, з розпуску парламенту, і ніхто не протестував проти того, крім «жменьки професійних базік». Далі була зміна конституції через плебісцит. Ще далі — помазання і коронація.

Всі були обмануті. Франція очікувала від Бонапарта швидкого миру — і він ніс його французам, аж до самого кінця — до Ватерлоо...

«Досвідчені політики» сподівались, що «маленький капрал» стане «чесною шпагою» в їхніх руках і… самі незчулися, як перейшли у підтанцьовку, або раптово зацікавилися тихими радощами приватного життя…

Найбагатші люди країни (Г-Ж. Уврар та ін.) оплатили сходження корсиканця до влади і... загриміли за грати...

Санкюлоти вірували, що Перший консул врятує республіку, монархісти — що він відновить Бурбонів на престолі… Всі помилялися. Сьогодні ми теж можемо втішатися цим рідкісним видовищем — курйозним одночасним тріумфом революціонерів і контри з приводу перемоги героя. І спільним затьмаренням.

Кумедно чути, як наші медія-волхви віщують скоре падіння Зе, передрікаючи обвал його рейтингу після «перших невдач». Панове, невдачі нічого не вирішують (доведено Єгиптом) — боги не програють! Тому наше свято — надовго.

Для політичного довголіття Зе потрібно лише одне — і надалі невтомно «боротися зі злом» (з Порошенком). В ідеалі — «карати» когось із його «оточення». Тобто треба дати людям відчути смак крові ворогів (спершу «бариг»). Отоді відкриється брама влади, і далі уже неважливо буде, хто там Пу, а хто — Мєдвєдєв… І цю «таємницю» добре знають у Зекоманді: «Весна придет — сажать будем». А весна, схоже, таки дійсно прийде...

Варто розуміти, що усі Зедивацтва сьогодення (екзотичні призначення, химерні ініціативи, метання між націоналізмом і капітулянтством і т.п.) — це нормальний бонапартистський пошук нового синтезу на засадах вірності вождю. Ідеології більше немає — є лише інструменти збереження режиму порятунку народу. Як там говорив Цицерон: «Цезар не знає, куди він нас веде, ми раби Цезаря, а Цезар — раб обставин». І це найкраща відповідь на питання, що на нас чекає.

Диктатура, що народжується, не є чимось питомо нашим, українським — це голос нової епохи. Погляньте, яка спрага на авторитаризм сьогодні у світі, і скільки довкола розвелося наполеонів! Більшість наших сусідів або вже сформували деспотичні режими, або бадьоренько ідуть у цьому напрямку. І ми теж не унікальні. Першим це зрозумів А.С.Гриценко («не потрібно боятися авторитарного режиму»), але йому тоді забракло акторського таланту і захриплого голосу. Однак скажіть, що він не правий — структурні реформи на засадах політичного компромісу дійсно неможливі. Це доведено досвідом «азійських тигрів». Отож, якщо хочете побачити радикальні зміни, то приведіть до влади героя (щоправда, це завжди — така лотерея...)

Перед нашим великим протектором сердита баба-історія ставить три гігантські завдання:

«Мир» (не капітуляція) — в умовах формування антиукраїнської коаліції;
«Конкордат» — забезпечення лояльності УПЦ МП до України (варіант: до української влади);
«Цивільний кодекс» — гарантування майнових прав, реформа суду і т.п. (Про улюблену народом «деолігархізацію» не згадуємо — це невеликий побічний ефект встановленого авторитаризму).
Всі ці цілі практично недосяжні людині. Для розв'язання перших двох потрібно змінити світогляд росіян, для подолання третього — світогляд українців. Для такого потрібні сильні ліки. Але, вочевидь, що «неможливе людям, та можливе Богові» (Матвія 19:26). Скажімо, їхній Наполеон вирішив з трьох аж два...

Наш український бонапартизм трохи відрізнятиметься від французького. І не лише тому, що вітчизняний наполеон — «кадровий пацифіст», але і в силу соціокультурної відмінності двох народів. Та буде і спільне — божественний геній імператора завжди вестиме до перемог. Але в нашому варіанті покрити славою своїх орлів на військовій чи дипломатичній арені герою навряд чи вдасться захочеться. Тому є небезпека агресії всередину. (Що не кажіть, але боротися проти порошенківського мовного закону якось легше, ніж проти бандитів дідуся Пу). Самоїдські «перемоги над злом» можуть стати нашою новою реальністю.

Сьогодні встановлення одноосібної влади вождя виглядає повною неминучістю. Як і встановлення нового культу особи. Отож, не обманюйтесь — на нас чекає світле майбутнє. Майбутнє, провідною зорею якого пломенітиме лампочка Зеленського.

Стаття весела, проте поверхова.
Зелений наркоша по-перше не Бонапарт, який й справді був видатною особою, яка мала величезні заслуги на час захоплення влади.
Ну а головне те, що опариш хоче красти, а казна пуста. Що немигуче приводить до здачі України Ху№лу. Тому не буде ніякого українського Наполеончика, буде хаос і розвал держави.

[Yuras Yuras]

Стаття весела, проте поверхова.
Зелений наркоша по-перше не Бонапарт, який й справді був видатною особою, яка мала величезні заслуги на час захоплення влади.
Ну а головне те, що опариш хоче красти, а казна пуста. Що немигуче приводить до здачі України Ху№лу. Тому не буде ніякого українського Наполеончика, буде хаос і розвал держави.

Що наркоша не Бонапарт - це зрозуміло, тому і втримати владу йому буде надскладно. Крім грошей є ще влада, яка не згірш розбещує,а Хуйло пропонуватиме гроші тільки в обмін на владу. І навіщо Зелі такий обмін? Гроші він і тут знайде.

[bоrderlander]

Гроші він і тут знайде.

Сумнівно. Ну звичайно можна обдерти манюпаса як липку, ал МВФ або Росія все одно залишаються єдиними варіантами для тонучої української економіки.

[Yuras Yuras]

Сумнівно. Ну звичайно можна обдерти манюпаса як липку, ал МВФ або Росія все одно залишаються єдиними варіантами для тонучої української економіки.

А кацапи типу вспливають. Ви не розумієте принади влади, у порівнянні з нею гроші ніщо.

[bоrderlander]

А кацапи типу вспливають. Ви не розумієте принади влади, у порівнянні з нею гроші ніщо.

Ви не розумієте закон збереження маси та енергії.
Якшо завалиться економіка, в опариша нема шансів зберегти владу.
Від колапсу економіку України може врятувати або МВФ, або Кремль. У варіанті МВФ важко вкрасти, у іншому - запросто. Тому зрозуміло, яке нас чекає майбутнє.

[Yuras Yuras]

Ви не розумієте закон збереження маси та енергії.
Якшо завалиться економіка, в опариша нема шансів зберегти владу.
Від колапсу економіку України може врятувати або МВФ, або Кремль. У варіанті МВФ важко вкрасти, у іншому - запросто. Тому зрозуміло, яке нас чекає майбутнє.

І що саме в законі збереження маси та енергії не розумію? Чи в законах збереження маси, збереження енергії?
 Для початку економіка повинна завалитися, це якби перше. А по друге, купа охорони Зелі нічого вам про його пріоритети не каже?

[Адам Жоржович]

Що наркоша не Бонапарт - це зрозуміло, тому і втримати владу йому буде надскладно. Крім грошей є ще влада, яка не згірш розбещує,а Хуйло пропонуватиме гроші тільки в обмін на владу. І навіщо Зелі такий обмін? Гроші він і тут знайде.

Плавали вже з овочем: попер здавати владу хуйлу, аж гай загув.

[Yuras Yuras]

Плавали вже з овочем: попер здавати владу хуйлу, аж гай загув.

Його використали як гандона.

[Адам Жоржович]

Його використали як гандона.

Опариш - того ж плану виріб і з того ж матеріалу. Тільки зеленого коліру і розміру XS. 

[Yuras Yuras]

Опариш - того ж плану виріб і з того ж матеріалу. Тільки зеленого коліру і розміру XS. 

Не зовсім, він шукає на кого б спертися. Навіть якщо хитнеться до РФ, то після першого ж кідалова з їх боку він туди й дорогу забуде. Я думаю, що для нього влада й бажання вижити переважить усе інше.

[Йожин з бажин]

Диджетализация и ЗЕ!биллы:

[Адам Жоржович]

Диджетализация и ЗЕ!биллы:

13 міліонів мух не можуть помилятися!

[Задармапродавши]

13 міліонів мух не можуть помилятися!

https://mobile.twitter.com/babaikit/status/1154830724744302593