Травень 2010 року.
Сидимо компанією і п*ємо зелений чай. Обговорюємо підписання Харківських угод.
Колега-львів*янин розповідає про пророцтво мольфара Нечая.
Запам*ятовую незнайоме мені на той час слово - мольфар.
Відчуття від розповіді - скептицизм.
16 липня 2011 року.
День народження колеги. Їмо торт з чаєм. Хтось розповідає про сюжет у новинах у якому йшлося про вбивство Нечая.
Знайоме слово - мольфар. Ага, згадали про історію з його пророцтвом.
Відчуття - хм... якось дивно, але запам*ятаю, зроблю закладку на 2013 рік.
20 лютого 2013 року.
П*ємо каву і чекаємо 25 лютого 2013 року.
Відчуття - слабкої надії, а раптом?
26 лютого 2013 року
Нічого не сталося.
Відчуття - пролетіли, слабенькі надії не виправдалися
23 грудня 2013 року, здається, понеділок
В інтернеті повідомлення про інсульт Януковича. Народжується маленька надія, яка до обіду росте.....Може мольфар сказав через три повні роки, а місяці просто упустив.
Бум.., Янукович живий, показали по телевізору на ICTV.
Відчуття - втраченої надії і розчарування.
18 січня 2014 року, субота
Голодна кутя.
Настрій - не дуже. Після Святої вечері нікуди не хочеться йти і ні з ким бачитися.
Розбредаємося по кімнатах. Хто до телевізора, хто до компа. Я сідаю за ноут.
Новини не втішні. На Майдані збирають чергове Віче і т.д. Я брожу по сайтах і раптом знаходжу ще одне пророцтво.
Це інтерв*ю з отцем Будзінським, якщо не помиляюся. Читаю.... ХМ. Так гарно все написано. Але хіба то може бути правдою?
Майдан потихеньку затихає.
Відчуття - глибокий скептицизм.
20 січня 2014 року, понеділок
Чоловіки поїхали на Майдан. Паралізує тривога. Як там? Телефони не відповідають. З*явилась інформація про зникнення людей
В обід дивлюсь інтерв*ю Яневського з Олійником. Огортає липкий сірий страх. Він живе в усіх куточках дому. Хочеться на вулицю, до людей. А в місті також все сіро. Десь пропали синьо-жовті прапорці з антен автомобілів, немає їх і на лобовому склі. Ні однієї стрічки н
а перехожих, ні одного значка з прапорцем Євросоюзу. Безнадія вселяється в мене. Я пповертаюсь додому. Ще раз перечитую інтерв*ю з Будзінським, щоб відволіктися від прикрих думок про близьких.
Відчуття - скептицизм і безнадія.Хм, битва екстрасенсів якась. Хоча, можливо, десь там у 2017 році.... Через 100 років після Жовтневого перевороту...... Якщо доживемо.....Адже надія помирає останньою.
20 січня 2014 року, вечір.
Телефони не відповідають. Не знаходжу собі місця у домі. Телевізори і комп*ютер ввімкнені. Хлопці ще воюють на Грушевського.
Значить є ще маленька надія. Гортаю сайти,щоб відволіктися. на одному з них звернення приїхати до військової частини, щоб не допустити виїзду "Беркуту". Беру термос і їду. Бачу, як біля дороги згортають наметове містечко біля прокуратури. Точно, завтра ж вступає в дію закон 16 січня.
Відчуття - страх, тривога.
Приїзджаю під військову частину. Там є люди. І вперше за день у мене з*являються позитивні емоції. Я не думала, що у нас стільки небайдужих людей. Світлі обличчя, інтелігентні розмови, приємне товариство. Але лишилася тривога. Прийшли і наші стандартні революціонери. Вони вже побували і при владі і при опозиції. Взагалі відношення до них таке собі поблажливе. Коли вони відходять,
хтось каже - треба було раніше жопу рвать, а то просрали все, що можна, а ми тепер знову на своїх плечах внесемо їх у владу.
І раптом якесь хлопча заявляє: " А ми їх тепер не допустимо, миїх поставимо на місце"
Я собі подумала:"Дитино, хто-зна чи ми ще скинемо зараз цю заразу, а ти вже думаєш, як будемо нових люструвати"
Відчуття - скептицизм, легка надія.
22 лютого 2014 року.
Збулося. Пройшло три роки і триста шістдесят днів.
Збулося і пророцтво Будзінського
Відчуття - так не буває
23лютого 2014 року.
Віче на площі. Люди засвистують кандидатів у виконавчу владу, які колись рулили у нас.
Виступає хлопченя, знайоме мені з 20 січня 2014
Відчуття - все буде, все.