Владислав Смірнов
3 дн. ·
КАРТОНКИ — ДЛЯ НАРОДУ, КАБМІН — ДЛЯ КОРПОРАЦІЙ
Як Сергія Корецького провели у прем’єри, поки площа Франка рятувала Федорова
Автор: Владислав Смірнов
Уранці 16 липня понад тисяча людей зібралася на траві біля театру імені Івана Франка. Молоді, щирі, обурені, з картонними плакатами на підтримку Михайла Федорова. Їм запропонували просту драматургію: є сучасний реформатор, якого виганяє ревнива Банкова; є відставка, яку треба зупинити; є картонка як символ громадянського спротиву. Поки суспільна увага була прикута до цього спектаклю, за кількасот метрів Верховна Рада призначила нового прем’єр-міністра — Сергія Корецького. Без протесту, без суспільної дискусії, без запитань про те, чиї економічні інтереси він представляє і яку державу збирається будувати.
За Корецького проголосували 289 депутатів. Проти — лише Гео Лерос! Сім утрималися, 21 не голосував. Його підтримали 194 депутати «Слуги народу», 15 — «Європейської солідарності», п’ять — «Голосу», 17 — групи «Довіра», 14 — «За майбутнє», 17 — «Платформи за життя та мир», 15 — «Відновлення України», один представник «Батьківщини» та 11 позафракційних. Такої зворушливої міжфракційної згоди Верховна Рада не демонструє навіть щодо багатьох законів, необхідних для оборони країни. Але коли йдеться про передачу уряду корпоративному менеджеру, раптом зникають ідеологічні розбіжності, взаємні звинувачення та телевізійна непримиренність.
Це безпомилковий політичний індикатор: його кандидатура не стала загрозою для жодного значного парламентського, корпоративного чи постолігархічного середовища. Коли за людину Банкової одночасно голосують президентська монобільшість, формальна проєвропейська опозиція, уламки ОПЗЖ і депутатські групи, історично пов’язані з великим бізнесом, маємо не народний консенсус, а сумісність кандидата з усіма частинами системи.
Площа Франка тим часом виконувала функцію політичного відволікання. Люди думали, що захищають майбутнє від відставки Федорова, але в цей момент майбутній економічний актив країни передавали іншій людині — без виборів, без суспільного мандата і фактично без публічного допиту. Ще ввечері перед голосуванням Корецький зустрічався з фракціями, а на питання про повний склад своєї команди відповідав, що надасть список пізніше. Спочатку депутати видали йому мандат на керування державою, а вже потім громадянам показали, хто саме керуватиме разом із ним. Це не формування уряду в парламентській республіці. Це корпоративне призначення генерального директора з подальшим оформленням ради директорів.
Сергій Корецький не прийшов із громадянського суспільства, університетського середовища, армії чи українського виробничого руху. Його політична й управлінська біографія виросла всередині паливно-енергетичної корпорації «Континіум». З 1997 до 2018 року він пройшов там шлях від аналітика до генерального директора, а потім очолив мережу WOG. Засновниками групи були Ігор Єремеєв і Степан Івахів — бізнесмени, які одночасно будували власне парламентське представництво. Корецький був помічником Єремеєва, згодом — депутатки Катерини Ващук, а у 2006 році балотувався від Народного блоку Литвина. Це не біографія позасистемного технократа. Це класична школа українського зрощення бізнесу, парламенту і кадрової політики.
У листопаді 2022 року Корецький одночасно очолив «Укрнафту» й «Укртатнафту» після переходу корпоративних прав цих стратегічних підприємств під контроль держави. У квітні 2025 року його обрали головою «Нафтогазу», а вже через чотирнадцять місяців перевели у крісло прем’єра. Від приватного паливного холдингу — до найбільшої нафтовидобувної компанії, від неї — до національної газової монополії, а потім — до всього Кабінету Міністрів. Це не звичайна кар’єра успішного фахівця. Це послідовна концентрація доступу до найбільших державних ресурсів в одних руках.
Прихильники Корецького називають його кризовим менеджером і нагадують про фінансове оздоровлення «Укрнафти». Незалежний аудит справді підтвердив 23,6 млрд грн чистого прибутку компанії за 2023 рік, а бізнес-медіа писали про успішне перетворення підприємства після епохи контролю групи «Приват». Це не треба заперечувати. Але корпоративний результат не створює автоматичного права керувати державою. Державна компанія після зміни контролю, у воєнній економіці та на стратегічному ринку — не тотожна країні з мільйонами громадян, соціальними конфліктами, культурними правами, демографічною катастрофою та необхідністю представництва національного інтересу.
Менеджер може збільшити прибуток компанії, скоротити витрати й змінити систему продажів. Прем’єр повинен відповісти, для кого існує держава, якою має бути її економічна модель, як захищатиметься українське виробництво, куди рухається демографія, хто контролюватиме природні монополії, якою буде податкова політика і як народ поверне собі політичну суб’єктність. Жодної великої програми такого масштабу суспільству до голосування не представили. Нам продали не політичний проєкт, а резюме топменеджера.
У 2023 році Західне міжобласне територіальне відділення Антимонопольного комітету встановило антиконкурентну змову між двома компаніями під час приватизаційного аукціону 2018 року щодо приміщення колишньої луцької книгарні «Планета». Обидві компанії згодом виявилися пов’язаними з родиною Корецького: одна належала його дружині, інша на момент аукціону прямо належала йому. Переможець придбав приміщення, в якому пізніше відкрилася кав’ярня мережі Idealist Coffee, створеної Корецьким. Компанії оштрафували й позбавили права брати участь у публічних закупівлях протягом трьох років. Коли пов’язані структури імітують конкуренцію на аукціоні, а результатом стає актив для приватного бізнесу родини, це не дрібний «кавовий» епізод. Це модель поведінки, яку необхідно було розібрати до призначення людини керівником виконавчої влади.
Навколо управління «Укрнафтою» також накопичувались питання. Публічно обговорювалися одночасне керування Корецьким «Укрнафтою» та «Укртатнафтою», судові спори між двома компаніями, ризики конфлікту інтересів, непрозорість окремих закупівель і вибір контрагентів. Значна частина звинувачень походила від політиків, експертів або зацікавлених учасників ринку й не завершилася обвинувальними вироками, тому видавати її за встановлені злочини не можна. Але саме для цього парламент і мав би провести повноцінний публічний розгляд: з договорами, аудитами, корпоративними рішеннями й відповідями кандидата, а не ритуальне голосування під уже ухвалене рішення Банкової.
У 2025 році Корецький задекларував понад 32 млн грн доходів. У 2024 році його дохід на посаді керівника «Укрнафти» становив приблизно 27 млн грн — понад два мільйони щомісяця. Високі зарплати керівників державних корпорацій можуть мати економічне обґрунтування, якщо вони супроводжуються винятковими результатами й жорсткою підзвітністю. Але вони також показують соціальну відстань між новим прем’єром і країною, де мільйони громадян живуть на зарплати, менші від його денного доходу. Людину з цього корпоративного поверху призначили керувати суспільством, не запитавши саме суспільство, якої економічної політики воно потребує.
289 голосів як довідка про системну безпечність
Найважливішим у призначенні Корецького є навіть не його минуле. Найважливіше — хто і як його провів.
Фракції, які роками зображають взаємну ненависть, синхронно підтримали одну кандидатуру. «Європейська солідарність», що називає Зеленського авторитарним узурпатором, дала 15 голосів. «Голос», який претендує на роль принципової проєвропейської опозиції, — п’ять. Групи, сформовані з колишніх представників ОПЗЖ і політичних сателітів великого бізнесу, — десятки. Це означає, що справжня лінія поділу в українській політиці проходить не між владою й опозицією. Вона проходить між суспільством і системою, яка може сперечатися про риторику, але домовляється, коли йдеться про контроль над виконавчою владою.
Сергій Корецький походить із великого корпоративного середовища, значна частина представників якого протягом багатьох років була інтегрована в українські бізнесово-політичні мережі. Однією з таких мереж публічно називають коло Бориса Ложкіна. Також нагадаю, що Рональд Лаудер — президент Всесвітнього єврейського конгресу (ВЄК), де голова ради — Давид Ротшильд, а віцепрезидент — Борис Ложкін. Ложкін також є президентом Єврейської конфедерації України (синагога на Щекавицькій, рабин Яків Блайх). Почесним президентом ЄКУ був Б. Фуксман (який разом із компанією Р. Лаудера та О. Роднянським володіли телеканалом «1+1» до «приватівців»). Члени ради ЄКУ: О. Керцнер (який фронтує М. Чорного («Міша-Криша»)), А. Адамовський, брати Суркіси, М. Бродський, А. Заїка, В. Єрмолаєв, В. Костельман, Г. Корогодський, М. Гріншпон, М. Табачник, Є. Червоненко та інші.
Корецький став прем’єром не тому, що переміг на виборах, очолив політичну силу або переконав народ своєю програмою. Його висунув Зеленський, підтримав парламентський корпоративний консенсус, а суспільство поставили перед доконаним фактом. Президент назвав його «найбільш підготовленим» до зими — ніби Кабінет Міністрів є розширеною аварійною службою «Нафтогазу», а прем’єр відповідає лише за запаси газу. Зима безумовно є критичним викликом. Але під приводом підготовки до неї країні без виборів передали уряд менеджеру паливного сектору. Це небезпечний зсув: загальнонаціональну політику редукують до корпоративного антикризового управління. Українців перетворюють із громадян на клієнтів, уряд — на дирекцію, парламент — на наглядову раду, а президента — на власника, який призначає генерального директора.
Картонкова революція 3, яка не помітила передачі уряду
Найцинічніша частина цієї історії — ідеальне розведення суспільної енергії. Тисяча людей сиділа на траві площі Франка з картонками за Федорова. Вони сперечалися про персоналії, захищали одного міністра, повторювали тезу про «сучасного професіонала» і вимагали не руйнувати реформи. У цей самий час без жодного масового спротиву відбулася значно важливіша подія: виконавчу владу країни передали менеджеру, якого дружно підтримали майже всі парламентські середовища.
Я не звинувачую людей на площі в нещирості. Навпаки, їхня щирість і є головним ресурсом політичної маніпуляції. Їм дали простий об’єкт захисту — Федорова. Дали яскравий символ — картонку. Дали зрозумілого ворога — ревниву Банкову. А справжню зміну архітектури влади провели в цей момент тихо, процедурно, майже безшумно. Це і є технологія сучасної керованої демократії: суспільство протестує там, де йому дозволено емоційно персоніфікувати проблему, а система ухвалює рішення там, де немає уваги. Громадяни боронять одну посаду, поки корпоративні еліти розподіляють цілий уряд.
Федоров і Корецький у цій конструкції не є антиподами. Перший уособлює цифрову упаковку системи, другий — її корпоративно-етнічне ядро. Один мобілізує молодь, технологічний оптимізм і міжнародний PR. Інший забезпечує прийнятність для бізнесових груп, державних монополій і парламентських фракцій і цілісність верхівки влади. Обох суспільству продають як «професіоналів поза політикою», хоча відмова від політики тут означає лише відмову від народного контролю.
Прем’єр без суспільного договору
Україні потрібен не менеджер, прийнятний для всіх впливових груп. Україні потрібен уряд українського національного інтересу. Уряд, який пояснить, як зростатиме економіка, кому належатимуть стратегічні ресурси, як захищатимуть українського виробника, чому податковий і силовий тиск руйнує легальний бізнес, якою буде промислова політика, як повертатимуть людей з еміграції, хто відповідатиме за демографічну катастрофу і чому державні корпорації існують окремо від інтересів суспільства. Корецький до призначення не уклав із народом такого договору.
Нас переконують, що країною має керувати не представник народу з політичною відповідальністю, а корпоративний адміністратор, якого відібрали нагорі й затвердили майже одностайно. Картонки залишилися людям, а держава — корпоративно-олігархічним менеджерам, які служать неукраїнському народові.
Коментуйте, поширюйте, а головне, думайте
