- Якщо кому цікаво. Велике інтерв“ю із Оксаною Забужко. Як завжди - дуже глибоке і точне розумніня (як власне і пояснення) того що відбувається. Через призму літературну та історичну.
Жінка з валізкоюRozmowa z Oksaną Zabużko
Хто я? Я жінка з валізкою. Гірше того, жінка з малою валізкою, бо я взяла з дому лише ручну поклажу. Без бібліотеки, без кабінету, без архіву, в повітрі. На що я можу покладатися? На особистий досвід, пам'ять, нажите й напрацьоване, щось, що може бути розказане.
Оксана Забужко – з тих авторок, кого можна описати лаконічним the voice, український сильний голос у Європі й поза нею. Минулого року Забужко отримала премію Міської ради Кракова імені Станіслава Вінценза, виголосила промову в Європарламенті, а її остання на сьогодні книжка «Найдовша подорож» вийшла одразу шістьма мовами. Ми розмовляємо онлайн: я в Києві, де щойно спливли чотири години без світла й закінчилася четверта за день повітряна тривога, пані Оксана – у Вроцлаві. Напередодні вона презентувала «Найдовшу подорож» польській аудиторії. Попри кілометри та зникомий інтернет, ми поділяємо спільний досвід. Про нього й говоримо.
https://www.dwutygodnik.com/artykul/10556-%d0%96%d1%96%d0%bd%d0%ba%d0%b0-%d0%b7-%d0%b2%d0%b0%d0%bb%d1%96%d0%b7%d0%ba%d0%be%d1%8e.html Які основні меседжі нам варто донести про себе світові, окрім звитяги та волелюбності, що очевидно геть усім? На чому будувати свій образ, аби це було з нашого голосу?Крім того, що ми хороші, корисні і без нас, перепрошую, хрін ви отримаєте зерно, час зміститися у бік того, що ми завжди були тут. І все те, що європейці звикли бачити як російські перемоги, ставалося завдяки користанню нашим ресурсом. На чиїй ми, українці, були стороні, ті й перемагали. І це стосувалося не лише польсько-російських війн домодерного періоду, а й пізніших подій.
Ми – отой сірий кардинал європейської історії. Ви співаєте наших пісень, самі того не знаючи, як англійці не знали, чий «Щедрик», а німці – чия «Schöne Minka» (кавер на «Їхав козак за Дунай»). А ще важливо не кивати, не підхоплювати наратив, що київська історія – це частина історії Росії. Так, московські царі дуже хотіли легітимізувати своє становище перед Візантією, намагаючись генеалогічно обґрунтовувати походження від Рюриковичів, але це не має нічого спільного з реальною історією двох країн, які до XVІІ століття взагалі не були знайомі між собою. Династичні амбіції московських царів не привід вважати, ніби ми з російським народом ділимо київський період історії. І такі акценти багато що розвиднюють у голові. Міф безроздільної величі Росії, що досі витає над світом, треба з усіх сторін цюкати сокиркою.
Ми також не волелюбні симпатичні пастушки-Давиди – цей дискурс слід забути. Ми тут, це наша земля, наша держава, наш Київ, наші князі. А всі наступні спроби присусідитися і відтяпати від нас шматок історії – це вже імперські завоювання. Кривавість агонії Російської імперії зумовлена тим, що вона була толерована Заходом у злочинах проти людяності.
