25 лютого – день народження Лесі Українки, Лариси Петрівни Косач-Квітки (1871-1913).
Вона прожила лишень 42 роки, однак встигла стати культовою письменницею. Жодну жінку в українській літературі не шанують так, як її, пише Оксана Щур у блозі для сайту ТСН.
1. Псевдонім. Лариса Петрівна Косач увійшла до літератури під своїм дитячим псевдонімом Леся Українка. Саме так підписані перші публікації її ранніх віршів "Конвалія" та "Сафо" у галицькому часописі "Зоря" 1884 року. Лесею називали 13-річну Ларису в родинному колі. А "Українка" для галичан означало дівчину з "Великої України". На додачу, псевдонімом "Українець" підписувався улюблений дядько малої Лесі Михайло Драгоманов.
2. Знала сім мов. Леся Українка мала неабиякі здібності до вивчення мов. Отримала домашню освіту, що вберегло її від мішанини домашньої української та гімназійної російської. Однак обидві ці мови опанувала вільно. Так само й польську.
Ще в дитинстві вивчила латину й старогрецьку. Вільно читала, писала та розмовляла німецькою, французькою, англійською й італійською мовами (за свідченням Лариси Старицької-Черняхівської, могла цими мовами писати не тільки прозу, але й вірші). Навідуючи Михайла Драгоманова в Софії, трохи вивчила болгарську. Під час останньої зими в Єгипті придбала підручник з іспанської і почала студіювати й цю мову.
3. Останнє кохання. 1898 року Лариса Косач познайомилася з 18-річним студентом Київського університету Климентом Квіткою. На той час вона була шалено закохана у смертельно хворого Сергія Мержинського. А за кілька років симпатія Квітки і Косач стає взаємною. 1903 року вони починають жити разом. Заможні Ларисині родичі не схвалювали ці стосунки, які, однак, протривали аж до смерті Лесі Українки 1913 року.
Заможні Ларисині родичі не схвалювали ці стосунки, які, однак, протривали аж до смерті Лесі Українки 1913 року
1945 року Квітка, на той час уже відомий вчений-музикознавець, одружився з 25-річною піаністкою Галиною Кащєєвою. Вона пережила свого чоловіка і померла у 42 роки – у тому ж віці, що й Леся Українка...
4. Не хотіла вінчатися. Вінчання Лариси Косач та Климента Квітки відбулося 25 липня (7 серпня) 1907 року у церкві Вознесіння Господнього на Деміївці. У радянські часи цей факт рятував храм від руйнування. Того ж дня Лариса пише листа матері: "Справа скінчена – ми звінчались сьогодні в 1-й годині дня. Знайшли такого попа, що сам порадив коротший спосіб, без оглашеній. Хоч сяк, хоч так дивитись на сей обряд, то все можна сказати: "grâce à Dieu c’est fini" (з франц. – "слава Богу, це скінчено"), коли вже взагалі він мусив відбутися".
А сестрі Ользі, яка теж опиралася материному тиску щодо укладання церковного шлюбу, Лариса за кілька днів відповідає на привітання: "Я думала, що ти скоріш осудиш мене за сей крок, що тобі трудно буде зрозуміти, як могли ми "скласти зброю" там, де ти свою держиш, не хилячи… І великий камінь знявся з душі моєї, як я побачила, що ти очевидячки "ввійшла в наше положення". Справді, стільки вимучившись, як я за сей рік, може, навіть Галілеєве одречення можна зробити, бо таки людина більш не видержить, ніж її сила дозволяє, та й то, якби річ була тільки в мені, то, може б, я й видержала ще, але наражати Кльоню на дальшу турботу я вже не могла, се занадто страшно".
5. Голос у записі. Чи можемо ми зараз почути голос Лесі Українки? Імовірно, так. Наприкінці ХІХ століття у Російській імперії з"явилися перші пристрої для запису живого голосу – фонографи. До того фольклорні експедиції записували тексти народних пісень на папері, додаючи також ноти. Однак зафіксувати унікальну манеру виконання кобзарів можна було лише за допомогою аудіодоріжки.
1908 року формується перша такого роду експедиція, очолена Філаретом Колессою. Кошти на придбання фонографа взяли з приданого Лесі Українки. Зберігали таке фінансування у секреті, посилаючись на таємничого мецената. Сам фонограф продовжували використовувати і після того. У колекції фоноваликів збереглися записи жіночого співу. За однією з версій, це голос саме Лесі Українки.
UAINFO
