ПЕТРІОТИЗМ» МІНОБОРОНИ ТА НОВІ РЕАЛІЇ ГРИ У ЗБРОЮ
Опубліковано: 19 грудня 2019
191219 Patriot missileПочну з найцікавішого. Наше Міністерство оборони вважає, що для ефективної оборони країни треба докупити трохи американських батарей протиповітряної оборони Patriot, багатофункціональних бойових літаків F-16 та гелікоптерів «Апач». Це не жарт. Це - один з наслідків Оборонного огляду, підсумки якого на минулому тижні підбило оборонне відомство. Ця додаткова і коштовна зброя потрібна для ліквідації прогалин у можливостях української армії в рамках одного зі сценаріїв протидії зовнішній агресії та інших ситуацій, до яких будуть залучені сили безпеки та оборони країни. Щоправда, раніше таких сценаріїв було вісім, чотири з яких визначали ключову роль для Збройних Сил. Тепер їх стало сім, на один менше, але від цього вони не стали простішими.
Далі спробую описати власні враження щодо поточної ситуації навколо нашої армії, оборони та «оборонки».
Міністерство іноземної оборони
Для війни потрібен план, але з початком бойових дій зазвичай все йде вже не за планом. Так воно і зараз. Спочатку план був такий. Здійснюємо Оборонний огляд. Після цього – зважаючи на зазначені там імовірні сценарії загроз, визначаємо сценарії протидії із необхідними силами, засобами та можливостями. На основі цих даних сформуються вимоги до майбутніх Збройних Сил, їхньої оновленої структури та озброєнь, кількості арсеналів. Досягнення цієї мети буде здійснюватись програмним методом. А саме – ухваленням оновлених програм розвитку Збройних Сил, озброєнь та ОПК.
Вони мають бути ухвалені у травні 2020-го і відповідати, зокрема висновкам Огляду ОПК, який має здійснити Мінекономрозвитку, з урахуванням стратегії розвитку ДК «Укроборонпром», а також інших державних і приватних підприємств. Стратегія розвитку концерну та оцінка його можливостей мала бути представлена до кінця листопада, але цього не сталося. Водночас Мінекономрозвитку навіть за оптимістичними показниками завершить свій Огляд ОПК не раніше першого кварталу 2020-го. Тобто часу на впровадження його результатів у відповідних програмах розвитку буде обмаль.
191219 oborona 1
В умовах, коли всі занурилися у процес із невизначеним результатом, вертикаль розпорошилася по горизонталі, де кожен вважає, що він – «кум королю», і рішення стають автономними. Саме цим можна пояснити особливу прихильність Міноборони до імпорту і мінімізації ризиків співпраці з власними підприємствами ОПК. Ця логіка була оприлюднена в інтерв’ю «Громадському радіо» заступниці Міністра оборони України Аліни Фролової.
Наведу найбільш цікаві цитати:
«Міноборони буде проводити більшість закупівель не через «Укроборонпром», не через інших посередників, а самостійно. Буде створена окрема закупівельна Агенція».
«Ми також будемо активно залучати іноземні компанії, тому що ми зацікавлені в тому, щоб українська армія була оснащена найкращими зразками. І активна конкуренція буде давати нам можливість мати найкращу ціну і найкращі умови».
«Міноборони є замовником, воно не є інституцією, яка відповідає за розвиток індустрії. І це наша позиція. Ми не готові під час війни брати на себе відповідальність за розвиток індустрії».
Звісно, це правда. Розвиток індустрії – одне із завдань Мінекономрозвитку. Ну, чисто теоретично. Але й тут сюрприз. Верховна Рада України 4 жовтня 2019 року затвердила Програму діяльності КМУ. Там уперше за часи Незалежності у розділах, пов’язаних із діяльністю Мінекономіки, не визначено жодної пріоритетної цілі чи завдання щодо діяльності відомства у сфері оборонної промисловості, мобілізаційної підготовки держави, державного оборонного замовлення, які належать до функціоналу цього органу.
Наразі складно сказати: випадково чи свідомо виникла така ситуація. Але поза сумнівами це – самоусунення Мінекономіки та Уряду від відповідальності за реформи у сфері ОПК і перекладання її на Президента й керівництво «Укроборонпрому».
Планета «Укроборонпром»
Державний концерн «Укроборонпром», який об`єднує ключові державні підприємства оборонної сфери, фактично не включався у процес оборонного планування – відповідно до майбутніх потреб ЗСУ та інших складових сектору безпеки. Якщо завершення Оборонного огляду раптом стало несподіванкою для Укроборонпрому, то зараз саме час засукати рукава і працювати для країни. Причому, не лише в форматі комфортних розлогих інтерв`ю, критики попередників та білого шуму на кшталт обіцянок досягти показників збройового експорту у $2 млрд.
Інерція слів та обіцянок вже вичерпана. Далі – потрібні результати за межами підготовлених меседж-боксів і презентацій. Як то – вирішення нагальної потреби у артбоєприпасах, особливо великих калібрів, і створення власного виробництва (це «Артем», завантаження «Імпульсу» з новими виробничими потужностями, порохи та вибухові речовини). Викликає занепокоєння ситуація з бронетехнікою, зокрема, з виготовленням БТР, модернізацією танків, виходу із залежності від харківських промислових угрупувань за межами концерну, що де-факто контролюють темпи виробництва бронетехніки за ДОЗом. Адже бронетанковий кластер тихо йде на дно разом з компетенціями, «Оплотами», БТР, 3D макетами БМП та з неперевершеною українською бронею.
191219 oborona 4
От шматок недавнього діалогу між представниками двох структур. «Коли саме будуть нові танки «Оплоти»? Ну, напевно, не раніше «Краба». А «Краб» коли? Ну, десь не раніше 2022-го…»
«Краб», аби було зрозуміло, це проект модернізації нашого основного танку Т-64 з огляду на досвід бойових дій у 2014-2015 роках. Із кращою маневреністю, захищеністю і спроможністю воювати вночі. Але сім років до першого модернізованого зразка? «Афігеть», якщо висловлюватись напівлітературною мовою! Якщо такий часовий лаг, то давайте одразу до імпортного листа бажань додамо і «Абрамси»?
Не виключаю, що окрім якнайшвидшого завершення контракту на постачання 45 БТР-4 до армії, іншими проектами ХКБМ займатися не буде. Але це ж просто виробничі (!), а не інтелектуальні завдання, заради яких, власне, і потрібні конструкторські бюро. Тож надзвичайно цікаво буде почути про подальші пріоритети ХКБМ від нового керівника.
Кадрові зміни на ХКБМ, на Заводі ім. Малишева, на інших підприємствах керівництво концерну відносить до переліку своїх здобутків. Досить показово у цьому контексті висловився у своєму інтерв’ю «Економічній правді» 28 листопада 2019 р. нинішній гендиректор концерну Айварас Абромявічус: «В любой трансформации все начинается с вопроса «кто». Только потом «что». То есть ты собираешь правильных людей и уже с ними советуешься, куда мы едем, что мы делаем, какая стратегия. Я собрал компетентных людей с правильными подходами и ценностями и с ними сейчас формирую стратегию. Со вчерашнего дня здесь нет ни одного заместителя генерального директора из прошлой команды. Все, зачистили…»
191219 oborona 3
Сподіваюсь, що «зачистка» - це не пік можливостей нової команди. Бо раптом може з’ясуватись, що знання про «воронки продажів» цивільного продукту абсолютно не перетинається з реальністю розробки, виробництва та продажу озброєнь. Бо це дійсно різні світи. Без знання деталей справи прогресу не буде – як би часто змінювались керівників на підприємствах. Ця схема показала свою безперспективність ще за часів Романа Романова. Копія не буде кращою за оригінал.
У контексті «зачистки», втім, не можу не прокоментувати і ініціативу «Укроборонпрому» про скорочення кількості спецекспортерів з 6 до 2. Скільки б їх не було – всі вони самоокупні. За кожним – свій регіон і зв’язки. Ба більше – приватні українські компанії, які отримують право на самостійне здійснення зовнішньоекономічної діяльності, шукають партнерства зі спецекспортерами. Бо розраховують на їхню допомогу, напрацьовані контакти та зв’язки на зовнішніх ринках. Без цього наші приватні збройові неофіти – сліпи цуценята.
Руйнування роками напрацьованих зв’язків шляхом ліквідації спецекспортерів і відмова від комісійних для посередників, про що також говорив Абромявічус, дивно нагадує логіку, за якою за часів Януковича у 2012 р. одразу після призначення на посаду директора концерну «Укроборонпром» діяв Дмитро Саламатін, що потім повернувся до Росії. Саламатін викинув з ланцюжків низки контрактів закордонних посередників, що згодом обернулося скороченням українського збройового експорту у регіонах, де зараз домінує Росія - включно з Алжиром та Іраком. Ось такі маємо аналогії.
Вправи зі зброєю
Цікаво, що хоча Міноборони і «Укроборонпром» не координували свої дії щодо Оборонного огляду, їхні представники виглядають однодумцями стосовно базових положень Закону про оборонні закупівлі, який саме зараз жорстко «дебатується». Закон про оборонні закупівлі, що вже ухвалений у першому читанні, змінює правила гри, за якими буде закуповуватись техніка та озброєння для усіх силових відомств, що підпадають під вплив Оборонного огляду.
Про перелік застережень до низки положень Закону можна прочитати тут: (ЗАКОН УПОВІЛЬНЕНОЇ (ВИБУХОВОЇ?) ДІЇ) Але ще раз наголошу на тому, що, серед іншого, Законопроект передбачає, що «закупівля товарів, робіт і послуг оборонного призначення за імпортом для забезпечення потреб замовника може здійснюватися шляхом укладення замовником державного контракту з міжнародними спеціалізованими організаціями, їх представництвами та/або афілійованими особами, що здійснюють закупівлі товарів, робіт і послуг оборонного призначення».
За оцінками правників і низки експертів, «фіксація в законопроекті переліку міжнародних спеціалізованих організацій може стимулювати імпорт ОВТ та сприяти занепаду вітчизняного ОПК». У цьому контексті з’явилися твердження в окремих публікаціях (маю на увазі насамперед «Дзеркало тижня»), що це положення пов’язане з намаганням саме з боку Міноборони запровадити чи 100 % передоплату коштів на визначені закордонні майданчики у разі здійснення закупівель за імпортом. Тож у зауваженнях за Закону про оборонні закупівлі наголошувалось, що перелік таких майданчиків (Агентство НАТО по поставкам та програма уряду США «Міжнародні військові продажі”/FMS) не потребує внесення до Закону, бо це має бути визначено у підзаконних актах.
191219 oborona
Але, виявляється, і з цим вже підстрахувались. Дуже швидка Постанова уряду № 990 від 4 грудня 2019 р., яку підписав прем’єр-міністр, визначає, що «за міжнародними домовленостями (угодами, контрактами), укладеними в рамках державного оборонного замовлення за програмою Уряду США (FMS), або з Агенцію НАТО … може передбачатися попередня оплата на умовах та на строк дії таких міжнародних домовленостей».
Скептики можуть запитати - що, мовляв, і справді одразу «кинемо» декілька мільярдів доларів передплати за «Петріоти» і будемо роками чекати на поставки? Я особисто не думаю, що це станеться вже завтра. Хоча б тому, що втілення пропозицій «купуймо американське» і щодо коштів, і щодо часу вийде за межі національних програм розвитку Збройних сил та озброєнь. Та, власне, і самого нашого бюджету. Щоб було зрозуміло: Польща за дві батареї ЗРК «Петріот» має заплатити $4,75 млрд. (два роки вели перемовини, у 2018 р. підписали контракт, першу батарею отримають у 2022 р.). Ми хочемо більше, ніж дві батареї. При цьому увесь бюджет Міноборони України на 2020 р. - 125,1 млрд грн (близько $5 млрд.) А ще ж цікаві F-16 та «Апачі». Бухгалтерія катастрофічно не збігається.
Системна переляканість
Тепер - декілька штрихів до «пейзажу», на якому ухвалюються рішення, що безпосередньо стосуються «оборонки», конкретних підприємств та експорту-імпорту. Окреслю найбільш показові тренди.
Роздута кампанія боротьби з корупцією - як з її реальними проявами, так і міфічно-штучними - призвела до паралічу будь-якої ініціативи чи не у всіх міністерствах та структурах, які так чи інакше мають відношення до створення, виробництва та імпорту/експорту озброєнь. Нині безпечніше нічого взагалі не робити, ніж щось зробити. Рішення відкладаються на потім, до часу більш «зрозумілих правил гри».
Гальмування у багатьох міністерствах та службах посилюється там, що значна кількість посадових осіб не призначена, звільнена та нещадно призначена/перебуває у статусі «ТВО». Фінансові тромби у Міноборони з невикористанням значних коштів для закупівлі озброєння за ДОЗом; неспроможність здійснити Огляд оборонної промисловості; «заморожування» низки експортних контрактів - відлуння цієї системної переляканості, яка, власне, породжує просто параліч системи.
Як приклад - тривале непризначення керівника Держслужби експортного контролю та бездіяльність комісії з ВТС. Низка експортних контрактів декілька місяців – не днів, не тижнів , а місяців – на паузі. Хоча у разі імпорту – це задоволення нагальних потреб наших силових структур, а у разі експорту – це гроші для наших оборонних підприємств і зарплатня для їхніх колективів. Так, запорізька «Мотор Січ» із березня не може отримати дозвіл на експорт цивільних авіадвигунів до Сполучених Штатів за контрактом обсягом у €30 млн. При тому, що соціальна напруга на підприємстві зростає через проблеми з тією є зарплатнею. Це одне з ключових підприємств у Запоріжжі. І люди на «Мотор Січі» - вони ж не в Китаї, а в Україні.
Вітчизняні банки, які традиційно супроводжують збройові контракти та діяльність наших спецекспортерів та компаній, що здійснюють зовнішньоторговельні операції у галузі постачання військової техніки та послуг, стали надзвичайно прискіпливими. Часом до маразму. Це, наприклад, коли вони вимагають у постачальників підтверджуючі документи від виробників, які знаходяться в Росії. Хоча за класикою постачання низки ключових компонентів або запасних частин для ключових потреб наших ЗСУ це мало б відбуватися під прикриттям спецслужб – і на території агресора, і вдома, на рівні прикриття документів. Аби клерк у банку розумів, що є контракти державного значення. Та де там. Це газ з Росії можна, а решту - зась.
Проте почало «протікати» не лише на східному фронті. Нині суттєво ускладнений експорт на окремих ринках Азії та Африки через непідтвердження акредитивів нашим компаніям з боку наших же банків, які є заручниками правил гри вже від американських фінансових установ. Адже торгівля зброєю – не лише конкретний товар. Це – спроможність здійснювати фінансові платежі. Тут розклад такий, що наші ключові партнери у ВТС, м’яко кажучи, не зовсім партнери для тих же Сполучених Штатів. Після закриття російського ринку для експорту, у першій п’ятірці покупців української зброї і техніки за минулий рік – Таїланд, Китай, Пакистан, Індія, Саудівська Аравія.
Щодо більшості позицій у цьому списку і американська сторона, і європейські партнери, на яких нині озирається Київ, мають застереження щодо глибини військово-технічної співпраці. Проблеми з акредитивами — відлуння цих рекомендацій. Обмеження нашого експорту – це опосередковано погіршення стану окремих підприємств, що ще спроможні щось виробляти. І це – поступовий і непомітний перехід країни зі статусу виробника у статус користувача технікою та озброєнням закордонного виробництва.
191219 oborona 2
Contra spem spero!
Непередбачуваність майбутнього насамперед стривожила приватні підприємства. Так, 18 грудня громадське об’єднання «Ліга оборонних підприємств», яке об’єднує понад 120 приватних компаній, що виконують більше половини державного оборонного замовлення, оприлюднила лист до Президента України.
У листі стверджується, що надзвичайно тривожна ситуація із виконанням державного оборонного замовлення за підсумками 2019 р. є наслідком «…відсутності в державі дієвої системи формування та прийняття рішень у сфері ОПК та реалізації ДОЗ. Чинна і перспективна діяльність підприємств ОПК потребує ефективної системи управління для формування та реалізації необхідних рішень».
Серед низки пропозицій йдеться про те, що «за умов, коли жодна з посадових осіб Міноборони не хоче брати на себе відповідальність за планування та використання державних коштів відповідно до нагальних потреб ЗСУ, Ліга просить Верховного головнокомандувача взяти під особистий контроль ці процеси. Включно зі створенням постійно діючого консультативно-дорадчого органу при Президентові України – Комісії при Президентові з оборонно-промислових та воєнно-технічних питань.
У Ліги є застереження і щодо Закону про оборонні закупівлі, бо «процеси створення та виробництва ОВТ, проведення їх закупівель, питання фінансування розробок нових зразків озброєння, повинні максимально враховувати інтереси національних виробників… Неякісні закони є міною уповільненої дії, яка у перспективі може привести до зникнення існуючих виробничих потужностей, професійних кадрів та наукових шкіл у чутливих для національної безпеки сферах».
Такі звернення оборонної промисловості до Президента означають лише одне. Що непорозуміння масштабуються, а заходів та зусиль з їхнього розв’язання - недостатньо. Чи то через непрофесійність, чи то через свідому байдужість «верхів» до становища «низів». І крайнього нема… Тож, як наслідок, безпековий сегмент може достатньо швидко стати помітною «антирейтинговою» проблемою вже для самого Верховного Головнокомандувача. Ну, звісно, якщо вважати, що інших загроз у нас вже більше не існує…
Сергій ЗГУРЕЦЬ, Defense Express
P.S.
Потреба посилення ППО держави – річ дійсно надзвичайно актуальна. Ймовірно, варто ще раз повернутися до аналізу більш підйомного варіанту щодо модернізації існуючих систем ППО у складі ЗСУ, а Міноборони та «Укроборонпрому» ще раз ознайомитись з пропозиціями від ДержККБ «Луч» щодо створення вітчизняних засобів ППО малої, середньої та великої дальності за достатньо короткий проміжок часу і за адекватні для країни кошти. Заходи з розвитку ППО мають бути інтегровані в програми розвитку озброєнь та розвитку ОПК, проте з гарантуванням пріоритету для цього напрямку.
Аналогічний підхід слід застосувати і до гелікоптерних проектів. Тим більше, що це пов’язано з розвитком авіаційної галузі, про що заявляв сам Президент. Чи, може, комусь й досі не дає спокою масштабність дивних закупівель французьких гелікоптерів для МВС в піку рішенням підприємства «Мотор Січ»
