http://vgolos.com.ua/articles/327098-revision-v1_331740.htmlПроте цей процес несе в собі значущі виклики і, навіть, загрози. Один з них – це поглиблення в майбутньому розколу і відчуження між православними Церквами і всередині православних вірян, адже УПЦ МП зберігатиме ще довго свої позиції і масштаби впливу. Почнуться конфлікти на персональному рівні, у протистояннях окремих громад і парафій, у питаннях власності тощо. Адже єпископи – не якісь волонтери, що стануть трудитися Христа ради.
«Як це не прикро, але тут явно проглядає кон’юнктурно-політичний інтерес президентської влади сподобатися виборцеві напередодні майбутніх президентських виборів»
Тому зараз важливо пізнати мотиви, які стимулюють світську владу посилювати автокефальні процеси. Як це не прикро, але тут явно проглядає кон’юнктурно-політичний інтерес президентської влади сподобатися виборцеві напередодні майбутніх президентських виборів у березні 2019 р. У чомусь ця форсована боротьба за автокефалію нагадує попередню боротьбу вищої влади за безвіз: ті самі пафосні заяви, та сама тональність «спасіння» від можливого успішного результату, той самий популізм в риториці.
Тобто сучасному процесові автокефалізації Церкви явно бракує духовної глибини, моральної злагоди в суспільстві, чистоти і християнського світла при реалізації конфесійних стратегій перебудови православного соціуму в Україні. Є доволі прагматичне і навіть цинічне бажання політичних верховодів використати у своїх цілях настрої і бажання вірян. Парадоксом ситуації є те, що ідея томосу й автокефалії дуже популярна в греко-католицькій Галичині, бо тут більше грають патріотичні почуття галичан, які є традиційно сильними. Однак перевага політичного над духовно-конфесійним не завжди буває благодатною.