ДецентралізаціяУкраїнська система державного управління має ряд фундаментальних недоліків, закріплених у Конституції. Одним з них є нечіткий розподіл обов'язків між народно обраними місцевими радами та державними адміністраціями, які належать до представництва виконавчої влади на регіональному та районному рівнях. Вибраний міський голова отримує повну виконавчу владу лише у містах, селах та — з 2015 року — об'єднаних територіальних громадах (новій адміністративній одиниці). Крім того, раніше місцева влада була фінансово залежною від ресурсів, виділених національним урядом. Центральний уряд використовував [частково] закритий розрив між прогнозованими доходами та витратами органів місцевого самоврядування, які зобов'язані забезпечити певний мінімальний обсяг державних послуг. Це призвело до надзвичайно централізованої держави, де регіональні еліти обмінювали лояльність за вищі субсидії з центру. Наприклад, до 2015 року близько 45% українських громад отримували 70% своїх бюджетів у формі субсидій з центрального рівня.
Реформа децентралізації спрямована на зміну цієї системи, надаючи місцевій владі більше фінансової автономії та більшої відповідальності за щоденні проблеми своїх громад. Як наслідок, відповідальність місцевих керівних органів перед громадськістю повинна зрости. Наприклад, люди голосують уважніше, якщо вони знають, що їх виборний мер разом з міською радою чи головою громади безпосередньо відповідає за школи, дороги та лікарні. Крім того, таке делегування влади повинно спричинити появу політиків, які проклали свій шлях за допомогою важкої праці та хороших результатів на місцевому рівні, а не шляхом "підкупу" політиків вищого рівня.
Реформа децентралізації розпочалася на початку 2015 року з поправками до Бюджетного кодексу та прийняттям Закону "Про добровільне злиття громад". Ці два закони лягли в основу двох ключових елементів децентралізації: більшої фінансової самостійності органів місцевого самоврядування та формування більших, самостійних громад (до реформи було 12 тисяч територіальних громад в Україні, більше половини з них налічувала менше 3 тис. чоловік).
Сьогодні, хоча частка місцевих бюджетів у загальному обсязі державних фінансів залишається досить сталою, місцеві органи влади отримують більше свободи у витрачанні цих грошей. Оскільки освіта та охорона здоров'я є найбільшими статтями видатків на місцевому рівні, місцеві органи влади отримують освітні та медичні субвенції та можуть вільно витрачати отримані кошти на потреби цих секторів. Наприклад, маленькі школи можуть бути закриті, замість цього організовуються автобусні послуги великих шкіл, що може призвести до підвищення якості освіти та більш ефективних витрат. Крім того, тепер органи місцевої влади несуть відповідальність за більшість адміністративних послуг, таких як реєстрація майна та підприємств, видача дозволів на будівництво тощо.
Механізм вирівнювання доходів місцевих бюджетів коригується таким чином, що громада чи місто зараз зберігає більшу частку своїх надходжень, що надає місцевим органам влади більше стимулів для створення сприятливого для бізнесу середовища.
Зараз триває процес об'єднання міст, сіл та селищ у нові адміністративні одиниці — об'єднані територіальні громади (ОТГ). Протягом 2015-2017 років понад 500 ОТГ сформовано з більш ніж 2500 менших громад, що охоплюють 18% території України. 414 з них провели місцеві вибори до кінця 2016 року. Для заохочення цього процесу, ОТГ дозволяється подавати заявку на фінансування проектів інфраструктури до Фонду регіонального розвитку, що фінансується з центрального бюджету. Багато з них вже запустили інвестиційні проекти, такі як реконструкція шкіл, дитячих садків, доріг тощо.
Графік 6. Частка місцевих бюджетів у видатках на економічну діяльністьПримітка: вісь X показує частки витрат місцевих бюджетів у 2013 році, вісь Y — у 2016 році. Точки, що перевищують одиницю, відображають об'єми, для яких частка витрат місцевих бюджетів зросла в 2016 році порівняно з 2013 роком.
Реформа децентралізації має кілька проблем. По-перше, деякі з чинних посадових осіб району виступають проти формування об'єднаних громад, оскільки це означає зменшення ресурсів для управління. По-друге, переговори про злиття в ОТГ іноді бувають жорсткими, оскільки деякі "заможні" міста та села не хочуть об’єднуватися зі своїми "бідними" сусідами, незважаючи на всі вигоди, які можуть виникнути внаслідок злиття. По-третє, існує брак людського капіталу та інших обмежень на місцевому рівні, що перешкоджає місцевим громадам використовувати всі можливості, які пропонує процес децентралізації (наприклад, для проектів інфраструктури, що фінансуються Фондом регіонального розвитку). У результаті на рахунках органів місцевого самоврядування накопичилися значні суми невикористаних коштів (наприкінці 2015 року — 34 млрд. грн., наприкінці 2016 року — 57 млрд. грн., банківських депозитів — 16 млрд. грн.). Таким чином, існує понад 20 міжнародних проектів (наприклад, PULSE або U-Lead) для розвитку потенціалу органів місцевого самоврядування та місцевих організацій громадянського суспільства.
Реформа децентралізації не може бути завершена без змін до Конституції та примусового злиття громад, які не можуть зробити це добровільно до певного терміну. Ці законодавчі зміни досі мають бути прийняті парламентом, але точний розподіл обов'язків між центральними та місцевими органами влади повинен бути ретельно вивчений.