Із серії 'Мишибратія & Адіннарод' абожеж 'Нх шастать!'
Десь в середині 70-х до нас на Херсонщину приїздила якась далека родичка із Донецька, розбитна така тьотя, що працювала десь у продмазі. Ну, сіли за стіл, пообідали, розпитуємо, шо як. "Да нічево теперь живьом, так всьо єсть, продукти в магазинах. Батьки в сєлє, всєгда свєжа картошина чи капустина. А только вот кацапи забадали."
"А шо такоє?" "Та! Повадились сюда скупляцца. У саміх шаром покати, жрать нечево, так они до нас. Все с полок сметають. Голодранци, спасу от ніх нєту. Как будто ми должни на їх работать. Там ми тєпєрь наловчились - кавбасна іліктрічка с Ростова там ілі Таганрога подходіть, а ми - ррраз! і прячім всьо под прилавок - сир, кавбасу, масло, смєтану там, шо є. А на полках оставляєм токо канцєрви та макарони, еттава не жалко." "І беруть?" "Всьо хватають. У них і таво нєт!"
Така неполіткоректна женсчіна била.
Ну, посміялися. Я невдовзі з України виїхала, зв'язок обірвався... Не думаю, що вона дожила до 2014, але хотілося би вірити, що ватницею таки ніколи не була та й на старість не стала...