Oksana Zabuzhko (Оксана Забужко)
Не знала цього сюжету. Та й не дуже ми тоді стежили, якщо чесно...
Але що мене завжди сповнює захватом на межі остраху - це отака тяжка, десь глибоким підземним шаром навік закладена, архетипальна українська пам'ятущість (треба бути повним йолопом, щоб, як Коломойський, заявляти, що "через 5 лет забудут", покійний Джохар Дудаєв куди краще розібрався в нас, коли застерігав земляків "ніколи не кривдити українців", бо ті, мовляв, не простять - !!!). Є в цьому щось епічне, античне, самурайське - через 30 років нагадати й, не здригнувшись м'язом, сказати: здохніть, - естетика світу, в якому колективна відповідальність важливіша для виживання од християнської (персоналізованої) моралі.
Oleh Manchura
Це був жовтень 1993 року.
Це був Сванетський хребет, який розділяв Грузію та Абхазію.
Це був час, коли в високих горах випадає перший сніг та б'ють перші морози.
Це були тисячі біженців, з дітьми та старими, які втікали з Абхазії від русскіх етнічних чисток - як в Бучі, як в Ізюмі.
Я багато спілкувався з цими людьми: і з тими, хто тоді були ще зовсім малими дітьми, але довіку лишилися вдячні Україні за свої порятовані життя.
Збройні сили України тоді врятували майже вісім тисяч грузинів.
Вісім тисяч це мінус двадцять масових захоронень як в Ізюмі.
До операції було залучено 21 одиницю авіації: літаки та гелікоптери.
Півтори сотні військових.
Я говорив з людьми, які тоді чекали на шум українських гвинтокрилів, як на об'явлення Господа.
З тими, в яких назавжди в пам'яті залишився мандариновий сад Сухумі.
А ще сухі постріли, які обривали життя вже після "перемир'я", що гарантували русскіє.
250 тисяч втекло з рідної землі.
Скільки було вбито? Цього ніхто не знає, бо ніколи нога цивілізованої людини більше не ступила в Абхазії.
Їх не могли порахувати, як в Бучі чи Ірпені, бо в них не було ЗСУ, які б звільнили.
Порятунок грузинів в 1993, на прохання Едуарда Шеварнадзе, це один з тих може й небагатьох вчинків за які Леоніду Кравчуку спишуть Там дуже багато гріхів.
Він страшенно боявся.
Настільки, що навіть через 20 років відмовився зі мною публічно говорити на цю тему: до смерті боявся помсти.
Русскіє тоді збили два наших гелікоптера.
Які перевозили мирних людей, що замерзали восени на перевалі.
Тепер русскіє просять допомоги, аби врятувати їх від замерзання на перевалі.
В пеклі зігрієтеся, уйобки.
ЗСУ вам в поміч - тепер це ваш колективний чорт.
