"Президент був на бойовому взводі, на козацькому драйві.
Андрій Борисович був ще спокійніший, ніж зазвичай. І
всі усміхалися... А мені було дуже цікаво.
Я ж військовий. І я хотів подивитися, як цивільні люди будуть поводитися. Усі дуже розмірено і спокійно працювали. На диво розмірено і спокійно. Там була евакуація: вивозили таємні документи, вивозили будь-яке таємне обладнання. Президент випускав людей відвезти батьків. Тобто частина виїжджала, а потім поверталася. Я вам скажу, що перед цими людьми двічі знімаю капелюх: виїхати з оточеного міста, а потім туди повернутися – потрібно мати трохи мужності. Повернулися всі абсолютно. І навіть не було спроби затягнути час, сказати: "Ви знаєте, документи погано вивозяться. Я ще дві доби вивозитиму". Коли журналістів попросили піти, ми отримали зброю, бронежилети, засоби захисту. Було дуже смішно: Єрмак здоровий, на нього бронежилет не наліз. Він і так, і так... Потім каже: "Ну, гаразд, буду без бронежилета". Охорона каже: "Усі приготувалися до бою. Тому що вже диверсанти пішли по Києву, нам повідомили". Пішли, так. Знову ж таки, битва за Гостомель... Це був момент, коли вони на Оболонь проникли, – тоді їх там гальмували. Ще десь вони тоді виринули – зараз уже не пам'ятаю. Основна кількість диверсантів полізла на другу-третю добу. На Лук'янівці коротка стрілянина була. Коли працювали по Генштабу з навколишніх будівель, працювали по Нацгвардії в Солом'янському районі. Ми запитуємо у фахівців: "Яка приблизна чисельність диверсантів у Києві?" Вони кажуть: "Ну, за активністю – від 300 до 1600". І це ж, треба розуміти, лише кістяк. Тобто група із чотирьох осіб зайшла – до неї потім тут "сплячі" приєднуються. І – раз! – стрілянина біля офісу – два! – стрілянина біля офісу...
Увечері того самого дня блокпости навколо офісу розпочали бій із невідомими, назвімо це так. І
ми постояли з автоматами біля вікон разом з охороною. Я і ще кілька людей, які воювали, знають, як це робити.
Нам нічого не довелося робити – на блокпостах відбилися. І в цей момент президент каже: "Я вийду надвір, бо там вкинули інформаційно, що ми втекли", - розповів Арестович.
"Я взагалі не боявся. Це не драматургічно, можливо, звучить, але в мене було одне бажання:
я хотів застрелити російську одиницю бронетехніки, щоб не даремно померти. Бо
той, хто застрелив, у Вальгаллу потрапляє. А хто не застрелив – не потрапляє.
Я спер гранатомет. Там їх лежало багато. Заникався за фіранкою і думаю: "Якщо дійде до офісу, то моє завдання – один "Тигр", один БТР, одна БМД, але спалити перед смертю". І ще один варіант у мене був. Я одразу прорахував: вуличні бої. Тому що готуватися треба по всьому спектру варіантів. І якщо, наприклад, офіс зруйнували й нас усіх убили, а ти чомусь залишився живим... Таке теж іноді буває", - запевнив він. Джерело:
https://censor.net/ua/n3360335
