К. Галушко. Що означала назва “Україна” протягом століть?

[ruthene]

Кирило Галушко. Що означала назва “Україна” протягом століть?
06.03.2015

"Щодо походження самого слова існують дві версії: 1) окраїна, порубіжжя та 2) край, країна. У першому сенсі слово “украйна”, “оукраина” безперечно вживалося у найдавніші часи його відомого з джерел існування (ХІІ-ХVІ ст.). Згадки цього слова у другому сенсі — пізніші та надто епізодичні, і тому друга версія не витримує конкуренції з першою. Проте, походження назви нашої країни від “окраїни”, або ж відносно пізнє охоплення назвою усієї сучасної території аж ніяк не заважає Україні бути країною з поважною давньою історією. Просто одна й та сама територія, і народ, який на ній живе, можуть змінювати свої назви."

Шановному Кирилові Юрійовичу до своєї "окраїнної гіпотези" варто б було додати ще дещо, а саме - ось такі слова:

"На мою думку"  .

Тож, усім українським прихильникам "окраїнної гіпотези" (К.Ю. Галушку, А.Г. Плахоніну, О.В. Ясю,  Д.Я. Вортману та інш.) - привітаннячко 2007 року (на "общэ-панятном"), від академіка, фахівця у галузях історичної акцентології та етимології - Віталія Григоровича Скляренка:

"Что же касается происхождения самого названия «Украина», то здесь существует множество версий.
Споры об этом продолжаются с давних пор. Часть историков полагает, что оно происходит от слова край — «конец», что означает «окраина», «пограничная или межевая земля». Эта версия — одна из самых старых. Ее существование восходит еще к польской историографии XVII столетия. Ее поддерживают российские историки, которые исходят из факта присоединения украинских земель к Российской империи, относительно которой они на
самом деле были периферийными, т. е. окраинными. Но, как мы уже видели, слово «Украина»
появилось задолго до объединения украинцев с Россией и означало название определенной самостоятельной территории."

"Преобладающая же часть историков придерживается мысли, что понятие «Украина» происходит из праславянскогр языка от соединения слова «страна» с предлогами «у» или «в». Именно в значении «страна», «родной край» это название употреблялось не только в исторических документах, но и в народных думах и песнях, в творчестве украинских поэтов и писателей."

Джерело: Как появилось название нашей страны // Украина: Полная энциклопедия. Авт. -составители В. М. Скляренко, Т. В. Иовлева, В. В. Мирошникова, М. А. Панкова; Худ ож. -оформитель Л. Д. Киркач-Осипова. - Харьков: Фолио, 2007. - С. 81-82.

[ruthene]

Кирило Галушко.

"У першому сенсі слово “украйна”, “оукраина” безперечно..."

Привітаннячко Вам, Кирило Юрійович - 1861 року:

"Неправильно Русскіе въ томъ числѣ Карамзинъ (Ист ІІІ, 82) и издатели Ипатіевск. Лѣтописи въ словѣ Украина надъ буквою и ставятъ краткій знакъ, въ слѣдствіе чего буква а стоящая передъ и получаетъ удареніе. Напротивъ всѣ коренные жители Малороссіи и Западные Славяне произносятъ въ этомъ словѣ букву и съ удареніемъ. И такъ не Украйна но Украи́на. Кому же въ этомъ случаѣ должно слѣдовать?"

М. В. Закревський. Старосвѣтскій бандуриста. Кн. 3. Словарь Малороссійскихъ идіомовъ. — М., 1861. - С. 247.

[ruthene]

Року 1834

Наголос у слові Україна, українці.

Михайло Олександрович Максимович - Украинские народные песни (1834)

С. 20


С. XII

[ruthene]

Академік НАН України, мовознавець, етимолог, доктор філологічних наук, професор Григорій Півторак «Україна» — це не «окраїна»

"... Найвірогіднішою й найпереконливішою слід вважати версію, яка пов'язує назву Україна зі словами край, країна, хоч зв'язок цей не прямий, а значно складніший. Як дослідив український учений В. Скляренко 63, процес становлення поняття «Україна» був досить тривалим і мав декілька етапів.

Іменник край із значенням «відрізок, шматок; шматок землі» був ще у спільнослов'янській мові (*krajь) і нині відомий багатьом слов'янським мовам. Оскільки слов'янські племена споконвіку мали свої території, які здебільшого відділялися природними рубежами — річками, лісами, болотами, солончаками (отже, ніякої мішанини племен не було), давньослов'янське слово край «відрізок, шматок землі» набуло нового значення — «територія, що належить племені», а згодом також і значення «крайня межа території племені, початок (або кінець) території племені, берег». На означення простору в праслов'янській мові вживався спеціальний суфікс -іна (dol + ina = dolina «долина», niz + ina = nizina «низина»). За цим самим зразком ще в праслов'янський період утворилося і слово країна (kraj + ina) у значенні «територія, яка належить племені».

Разом з іменником край у праслов'янській мові був також іменник украй (*ukrajь), що означав «відрізок від шматка; відділений шматок землі; відділена частина території племені; крайня межа відділеної частини території племені».

Уже після розпаду праслов'янської етномовної спільності (можливо, в антський період) у східних слов'ян від слова украй за допомогою того самого суфікса -ін-а виникло слово україна (*ukraina) із значенням «відділений шматок землі; відділена частина території племені». Коли протягом VI-VIII ст. східнослов'янські племена або союзи племен переросли у феодальні князівства, відомі в історичній літературі під назвою «літописні племена» або «племінні князівства», а згодом утворилася ранньоукраїнська держава Русь, змінилося значення і слів країна та україна. Слово країна від значення «територія племені» поступово набуло значення «територія феодального князівства», а потім — «територія Русі». Відповідно до цього змінилося значення й слова україна: замість первісного значення «відділена частина території племені» воно стало означати «відділена частина території феодального князівства», а потім — «відділена частина території Русі».

У період феодальної роздрібненості Київської Русі (з XII ст.), коли від неї почали одне за одним відділятися незалежні князівства, слова україна набуло значення «князівство». Уперше згадану в Іпатському списку «Повісті минулих літ» україну дослідники розуміли по-різному: як пограничну з Київською землею територію Переяславської землі; як усю Переяславську землю, названу україною через те, що вона межувала з половецьким степом; як первісну Русь (тобто Київську, Переяславську і Чернігівську землі); як усю Київську Русь. Проте найвірогідніше, що літописець назвав україною саме Переяславську землю, але не тому, що вона межувала з половецьким степом, а через те, що була окремим князівством..."

Читати далі :
Академік Григорій Півторак «Україна» — це не «окраїна»
  http://litopys.org.ua/pivtorak/pivt12.htm

Півторак Григорій Петрович

[ruthene]

Походження назви "Україна" :

http://web.archive.org/web/20150924201608/http://www.reocities.com/ua_ukraine/ukrainerus032.html

[ruthene]

Походження назви "Україна" :

http://web.archive.org/web/20150924201608/http://www.reocities.com/ua_ukraine/ukrainerus032.html

За посиланням наведено купу джерел, ось наприклад:

Академік НАН України В.М. Русанівський пише:

"Провідну роль у розвитку укр. народу і його мови відіграла Наддніпрянщина, яка з XIV ст. разом з Галицькою і Володимирською землями дістала назву "Мала Русь". Тоді ж стосовно цієї території вживалася і давніша назва "Україна", тобто "внутрішня земля", "земля, населена своїм народом" (пор. англ. протиставлення inland - "всередині країни" та outland - "інша, чужа земля", а також нім. ausleander - "чужинець"). На таку думку наводить і перша фіксація цього слова в Іпатіївському літопису: и плакашася понемь (за переяславським князем Володимиром Глібовичем) ecu переяславци... о нем же Оукраина много постона (1187). Ідеться тут не про якусь "оукраїну", "околицю", як іноді пояснюють походження слова "Україна", а про переяславців - найближчих земляків Володимира Глібовича - і про всю рідну країну. Особливо велике значення для консолідації укр. народу і його мови, для розвитку самосвідомості мали Київ і Київщина: саме вони стали видатним осередком розвиту і поширення укр. науки і освіти, тут зародилася хвиля визв. боротьби проти гніту шляхетсько-магнатської Польші."

Мала енциклопедія етнодержавознавства / НАН України. Ін-т держави і права ім. Корецького; Редкол.: Ю.І.Римаренко (відп. ред.) та ін. - К.: Довіра: Генеза, 1996. - C. 152.

[ruthene]

Аналіз слова "украина" -"оукраина" для тих, хто розглядає значення цього слова тільки з одного ракурсу, наприклад ось такого: "походження назви нашої країни від “окраїни”(с)

Україна: край чи окраїна? | Квантова філологія

[ruthene]

Шановному Кирилові Юрійовичу та іншим прихильникам "украины -акраины" слід нагадати, що не існує документальних свідчень 12-13-14 століть про слово "оукраина".

Це слово записано вперше тільки в 15 столітті (1420-х рр.), джерелом для цитування всіх цих хронік є т.зв. Іпатіївський літопис — літописне зведення 1420-х років.

Тому, як взагалі можна стверджувати таке, що нібито "слово “украйна”, “оукраина” безперечно вживалося у найдавніші часи його відомого з джерел існування (ХІІ ст.)"?

Назвіть свої теорії - гіпотезами, та підкреслить що це саме - Ваша гіпотеза, а не аксіома, це лише - теорія, припущення, особиста думка, а не істина "в останній інстанції". Принаймні, це буде чесно.

[ruthene]

АЛФЬОРОВ: навіщо Київ заснував Москву, Русь і работоргівля, Велике будівництво Ярослава Мудрого

29:23 Звідки взялася назва «Україна»

https://youtu.be/FsPAV3-8hs8?t=1763

[ruthene]

ЩО ОЗНАЧАЄ УКРАЇНА ТА КОЛИ З‘ЯВИЛАСЬ ЦЯ НАЗВА. Пояснення українського історика
Олександр Алфьоров

[Lina]

Пане ruthene, я вияснила, звідки по інтернету пішла гуляти байка, що Україна - це Окраїна, яку активно пропагандували раша боти. Так ляпнув все той же Дугін у своїй книзі Основи геополітики. І дисципліну з одноіменною назвою він викладав і в військрвій академії, і, мабуть що в МГУ. Щодо МГУ не впевнена.

[ruthene]

Ні, це було набагато раніше. Про це писав ще імперський історик - поляк Грондський, ще за часів Речі Посполитої, про це, наприклад, писав Олексій Ясь,
писали про це й набагато раніше О. Яся - інші:
московитські "історики" та пропагандисти,
писали так само українці, ще у 20 столітті.
Але справа не в тім - хто, коли, що писав,
а в тім, що існують різні думки щодо походження слова "україна"
- існують різні теорії щодо походження цієї назви,
а це вже показує,

що вони не знають насправді достеменно,

яке саме походження мали це слово та ця назва.

Кожен дослідник вважає, що він нарешті "второпав" - і вже пише про це як про "істину",
а це ще не є істина, це чергова теорія.

Я слідкую, що пишуть на цю тему,
дякую,
- наприклад,
Данило Стаценко ще минулого року (у квітні 2021) написав про те,
що писали на цю тему різні дослідники.

[ruthene]

Ps:

Україна - в українській мові мала різні значення й іноді навіть околицю, для неуважних знов підкреслюю - ІНОДІ.
Мала і значення чужина і навпаки - рідна земля але головне значення назви Україна в українській мові, підкреслюю - в українській мові:
країна, окрема земля, простір, степ, поле.

[ruthene]

Ні, це було набагато раніше. Про це писав ще імперський історик - поляк Грондський, ще за часів Речі Посполитої

Ще один:
На хибну думку кремлівського посіпаки, німця А.Л. Шлецера (у 18 ст.), слова "Країна, Карніола и Україна" походять від "прикордонної землі"  . Хоча відомо, що у слов'ян слово "Країна" має значення "держава" або має значення "земля"



В. Ф. Кеневич. Общественная и частная жизнь Августа Людвига Шлецера, им самим описанная: Пребывание и служба в россии, от 1761 до 1765 г. Перевод с немецкого с примечаниями и приложениями В. Кеневича. Сборник Отделения русского языка и словесности императорской академии наук, т. XIII. СПб., 1875. — С. 458.
https://archive.org/details/obshchestvennaia00schl/page/458/mode/1up?view=theater

[Lina]

Ще один:
На хибну думку кремлівського посіпаки, німця А.Л. Шлецера (у 18 ст.), слова "Країна, Карніола и Україна" походять від "прикордонної землі"  . Хоча відомо, що у слов'ян слово "Країна" має значення "держава" або має значення "земля"



В. Ф. Кеневич. Общественная и частная жизнь Августа Людвига Шлецера, им самим описанная: Пребывание и служба в россии, от 1761 до 1765 г. Перевод с немецкого с примечаниями и приложениями В. Кеневича. Сборник Отделения русского языка и словесности императорской академии наук, т. XIII. СПб., 1875. — С. 458.
https://archive.org/details/obshchestvennaia00schl/page/458/mode/1up?view=theater

Всі ці мовознавці начисто забувають, що самі українці признають правильними для назви своєї країни дві назви  - Україна і Вкраїна. І що префікс У(В)  - це одне й те ж, і перед словом "країна " вказує на напрямок чи стан всередині краю. Тобто свого часу відбулося таке собі  евфемістичне заміщення назви країни. Можливо, це пов"язане з маскуванням назви, коли наші козаченьки знаходились десь в чужих краях, походах чи війнах. І для чужинців вживали це сполучення, яке вони(чужинці) сприймали за назву країни.  А потім і самі стали так називати свій край. (Теорія моя, претендую на авторство )

[ruthene]

Борис Грінченко, 1909 р. - Україна

Украї́на, -ни, ж. 1) = країна. Прибудь, прибудь, мій миленький, з україн далеких. Н. п. Ой по горах, по долинах, по широких українах, ой там козак похожає. Н. п. 2) Украйна, Малороссія — страна, заселенная украинскимъ народомъ, Так звана по письменські Мала Россія, а по народньому Україна. К. XII. 116. Зажурилась Україна, що нігде прожити: гей витоптала орда кіньми маленькії діти. АД. І. 73. Як із день-години зчинилися великі війни на Україні. АД. II. 3. Та немає лучче, та немає краще, як у нас на Вкраїні: та немає ляха, та немає пана, немає унії. АД. ІІ. 49. Паша дума, наша пісня, не вмре, не загине, — от де, люде, наша слава, слава України. Шевч. 46. Настав инший порядок на Вкраїні, як почали князьки-Русь її оберегати, з неї собі данину брати і своєю, Руською землею її називати. К. (О. 1861. IX. Исторія України. 86). Ум. українонька, україночка. О. 1862. IX. 109; 1861. IX. 9.





Українець, -нця, м. Украинецъ. Сами ж себе ми зовемо українцями, та рідну землю Україною. К. Хм. 9.

Українка, -ки, ж. Украинка. Густий морок скрізь по хатах, густійший в будинках, що нема душі живої в сестрах Українках. К. Досв. 44. Ум. україночка. Везуть (татари) волиночку, молодую Вкраїночку. АД. І. 84.

Українонька, -ки, ж. Ум. отъ україна.

[ruthene]

Михайло Максимович, 1838 р.:

"Но как название Польской земли усвоилось земле Ляшской, то, вероятно, для отличия от нее, Южно-Русская Польская земля или Поля Днепровские назвались Украиною, именем, которое в Южно-Русском языке, значило то-же, что и поле.”



Максимович М. История древней русской словесности. Книга первая. — Киев: В Универ. типографии, 1839. — С. 35.
https://archive.org/details/libgen_00701221/page/n48/mode/1up?view=theater