https://twitter.com/13Hellis_13/status/1171520205563908103Парламентський комітет з питань гуманітарної та інформаційної політики рекомендував Верховній Раді ухвалити за основу і у цілому законопроєкт №1058 “Про внесення змін до Закону України "Про державну підтримку кінематографії в Україні"
щодо державної субсидії для повернення частини кваліфікованих витрат, здійснених іноземним суб'єктом кінематографії при виробництві (створенні) фільму в Україні”. Здавалося б, “рядова” подія — особливо на тлі невпинної роботи “законодавчого принтера”, який щодня видає з десяток набагато резонансніших і важливіших для країни законів — про внесення змін до Конституції, скасування депутатської недоторканості, реформування антикорупційних органів, імпічмент президента і т.п. Утім, є одне “але”, на що звернув увагу член комітету Микола Княжицький.
Підтримавши законопроєкт, комітет на чолі із представником партії “Слуга народу” Олександром Ткаченком рекомендував скасувати норму про повернення державою частини так званих кваліфікованих витрат (коштів, сплачених за використання розташованих в Україні сценічно-постановочних засобів виробництва, павільйонів, місцевостей (локацій), послуги українських суб’єктів кінематографії, готельні послуги тощо) вітчизняним кіновиробникам. Для іноземних же продюсерів норму відшкодування навіть хочуть збільшити (із передбачених чинним законодавством 16,6% до 25%). Нововведення мають запровадити вже цього року - після ухвалення підготовлених попереднім парламентом і внесених Володимиром Зеленським як невідкладні на розгляд нинішнього змін до Бюджетного кодексу. Адже без цих змін відповідні норми ухваленого ще 2017 року рамкового закону наразі не діють.
Натомість виконання інших положень документа принесло вітчизняному кінематографу неабияку користь. Мова, зокрема, про державну фінансову підтримку кіновиробництва через систему пітчингів (конкурсів подань на часткове державне фінансування зйомок національного кіно), а також податкові пільги для галузі, що діють до 1 січня 2023 року.
Чи ж і справді є ризик, що скасування однієї лише законодавчої норми зведе нанівець усі попередні зусилля, й українська кіноіндустрія повернеться до жалюгідного “напівживого-напівмертвого” стану, в якому перебувала ще донедавна?Можливі загрози і переваги законопроєкту: реакція соцмереж“Держава, на їхню думку (авторів документа і членів більшості профільного парламентського комітету, - ред.), має підтримувати іноземних продюсерів, а не українських. Очевидно, це суперечить Конституції, логіці, міжнародній практиці і громадянським почуттям...”, - написав Княжицький у Фейсбук.
А у коментарі “Детектор медіа” парламентарій пояснив: “Законопроект фактично викреслює українського виробника із переліку отримувачів повернення податку. Це суперечить двом статтям Конституції (де йдеться, що не можна законами погіршувати умови для тих, для кого ці умови існують, і про те, що перед законом усі рівні, незалежно від місця проживання). Навіщо автори це роблять? Хочуть витиснути українських продюсерів на роботу за кордон? Через те, що не подумали? Але наслідки це матиме дуже негативні”.
Повідомлення про відповідні пропозиції членів “гуманітарно-інформаційного” комітету викликала шквал дискусій у соцмережах, де знову “схрестили мечі” ідеологічні супротивники із числа “73% і 25%”. Тож, зрозуміло, чимало коментарів написані в дусі загальної, започаткованої ще кілька місяців тому, дискусії за принципом “сам дурень”, у рамках якої слова “порохоботи” й “зебіли” - найтолерантніші. Проте аргументи решти учасників суперечки все ж цілком “притомні”. Більшість фоловерів і гостей сторінки Миколи Княжицького відреагували на його повідомлення із обуренням, побачивши у новій законодавчій ініціативі продовження наступу на все українське й намагання підіграти тим, хто не поборов і не хоче перебороти в собі “малороса”. На кшталт такого: “Кіно, що несе наукову, патріотичну, виховну користь для суспільства необов'язково має окуповуватися, і держава зобов'язана надавати кошти на таке кіно! Держдеп США виділяє великі кошти для грантів, які, можливо, окупляться не матеріально, а політично вмотивовано через десятки років...”.
Хоча поміж дописувачів багато й тих, хто наголошує: забувати про те, що кіно - теж (специфічний) бізнес, не варто. І додаткова підтримка неконкурентного продукту нічого не дасть, гроші просто “підуть у пісок”. Натомість якщо продукт якісний, то кожна вкладена в нього гривня окупиться якщо не у стократ, то, бодай, у кілька разів — незалежно від того, чи це державна гривня, чи приватна. При цьому прибічники такого підходу наводять приклад вітчизняного автопрому, який за часів незалежності мав чимало лобістів, завдяки чому одержував державну підтримку, але “проїв” (розікрав) бюджетні кошти і - майже “почив у Бозі”.
При цьому державна підтримка українського кіно — як-от, часткове фінансування фільмів-переможців пітчингів, - зберігається. Саме завдяки йому, пітчингу, були профінансовані з бюджету “Кіборги” Ахтема Сеїтаблаєва, “Донбас” Сергія Лозниці і десятки інших робіт, які продемонстрували реальний потенціал українського кіно.Завдання законопроєкту: очима авторів і членів профільного комітетуЗгідно із законопроєктом №1058, обов’язковою умовою отримання державної субсидії для повернення частини кваліфікованих витрат, здійснених іноземним суб’єктом кінематографії при виробництві фільму, справді
є відсутність серед його власників, учасників, акціонерів, а також посадових осіб, резидентів України. На думку авторів документа, таке положення має суттєво знизити корупційні ризики. “При цьому жодних загроз для українського кіно новий законопроєкт не несе, рівень фінансування національного кінематографа збережеться”, - переконує заступник голови парламентського комітету з питань гуманітарної та інформаційної політики Микита Потураєв (фракція “Слуга народу”).
Ми повинні зробити все, щоб зберегти той рівень підтримки, який наразі маємо. У цьому проекті є передумови для зростання українського виробництва. Ідеться про те, щоб створити умови, аби сюди більш охоче ішов іноземний виробник, який співпрацюватиме з нашим, але це - не за рахунок скорочення підтримки українського кіновиробника. Ми маємо відкрити Україну великим іноземним виробникам. Тоді українські виробники, можливо, почнуть співпрацювати з HBO, Amazon, Netflix. Від цього, врешті, виграє якість українського національного продукту”, – переконаний Потураєв.
Автори документа розраховують, що нововведення сприятиме посиленню співпраці українських кінематографістів із зарубіжними колегами і їх активнішій інтеграції у світові кінопростір та кіноіндустрію.Ще один аргумент — збільшення надходжень до бюджету і мультиплікаційний ефект у суміжних галузях. Адже хоча держава і повертатиме кіновиробникам частину витрачених в Україні коштів, більшість (75%) залишатимуться. З урахуванням же бюджетів іноземних фільмів, може йтися про десятки мільйонів доларів. І ці кошти, з-поміж іншого, можна буде частково витратити на державну підтримку виробництва суспільно значимого вітчизняного кінопродукту (тобто, шансів отримати державне фінансування в українських митців буде більше). До того ж, може йтися і про зйомки суто українських фільмів (із нашими локаціями, надавачами кінопослуг і акторами) за іноземні гроші. Тобто, мова про прямі іноземні інвестиції в Україну (нехай і не у розвиток основних виробничих фондів, але ж на виготовлення інтелектуального продукту з високою доданою вартістю!).
Нагадаємо, використання популярної у світі (особливо, у Європі) схеми повернення частини витрат (cash rebate) дозволяє тій чи іншій країні стимулювати роботу кіновиробників на своїй території. При цьому частину витрачених на зйомки грошей продюсерам повертають лише при дотриманні певних умов. Йдеться, зокрема, про зйомки кіно на локаціях у цій країні і залучення до виробництва місцевих надавачів кінопослуг. Таким шляхом пішли багато наших сусідів. Зокрема, хороші умови для зйомок кіно на своїй території створила Грузія, яка повертає виробникам 20-25% коштів. До того ж, кінокомпанію в цій країні можна відкрити за 15 хвилин! В Естонії продюсерам кіно і телепроєктів повертають до 30% витрачених на території країни грошей. Подібна практика (із різним відсотком cash rebate) діє в Болгарії, Литві, Хорватії, Сербії та багатьох інших країнах. Скажімо, Чехія, де система повернення кіновиробникам частини витрачених грошей працює з 2010 року, заробила на цьому вже майже мільярд євро. Також, за оцінками Європейської аудіовізуальної обсерваторії, завдяки впровадженню цієї системи в країні з’явилося майже 20 тисяч нових робочих місць. До того ж, у Чехії, як і в сусідній Польщі, пішли далі: створили на своїх теренах європейські бази виробництва для голлівудського кіно, що сприяло професіоналізації сервісів, підвищенню освітнього і кваліфікаційного рівнів місцевих фахівців.
Можливі загрози і переваги законопроєкту: думки фахівців“Ми повинні рівнятися на країни, що мають успішний досвід у цій царині — як, приміром, ті ж Хорватія, Чехія, Польща, Словенія, а не намагатися винаходити велосипед.
Натомість же автори законодавчої ініціативи, схоже, “забули”, що обов’язковою умовою повернення коштів в усіх цих країнах є участь у проектах національних кіновиробників, - наголошує в коментарі Укрінформу голова ГО “Асоціація продюсерів України” екс-керівник Громадської ради при Держкіно Володимир Філіпов.
І додав: Тобто, іноземець не має права приїхати і самостійно подати документи для повернення вкладених коштів. Кваліфікаційні витрати апріорі — лише ті гроші, які витрачені на території країни, де знімається кіно,
з обов’язковою участю місцевих компаній і фахівців! До того ж, іноземець, який бере участь у відповідній програмі, повинен заплатити усі податки, передбачені законодавством країни-господарки. У нас же намагаються діяти “через голову” національних виробників. Відрізати їх від виробництва іноземних фільмів — велика помилка”.І це вже не перша помилка, якої припускаються при спробах підтримки кіновиробництва в Україні, - переконана кінокритик, головний редактор журналу “Кіно-Театр” Лариса Брюховецька. Вона, зокрема, нагадує про “перегини” у розвитку популярної останніми роками копродукції (спільного виробництва) кінофільмів. “З одного боку, участь українських митців у спільному кіновиробництві з колегами із багатьох країн, можна лише вітати. З іншого ж, виявляється, дуже часто кошти із нашої держказни йдуть на знімання суто іноземного кіно, яке нібито вважається спільним виробництвом, але фактично жодним чином із Україною не пов’язане, бо й ідея, і матеріал, і автори та режисери - іноземні. Переконана, що така форма копродукції несправедлива. Бо нам навпаки потрібно залучати іноземні інвестиції для розвитку українського кіно, а не підтримувати по-суті чужий для нас культурний продукт своїми грошима”. Тобто, за висновками експерта, потрібно посилити вимоги до копродукції (принаймні, у випадках із залученням державних коштів), застосовувати вибірковий підхід до кожного конкретного проекту.
Такий же підхід (а не намагання “чесати усіх одним гребінцем”) Брюховецька пропонує застосувати і при втіленні програм із повернення коштів іноземним кіновиробникам. При цьому вони, на думку кінокритика, не повинні бути в Україні у привілейованому становищі в порівнянні із вітчизняними митцями.
“Будь-який крок, зроблений усупереч інтересам нашого виробника, вважаю дискримінацією національного кінематографа. Наше кіно й так натерпілося у 90-і — 2000-і роки, коли не мало ні державної підтримки, ні інвестицій. І тому зараз, коли воно (в тому числі, і завдяки бюджетним коштам та іншим наданим державою преференціям) нарешті “звелося на ноги”, дуже дивним кроком є спроба змінити вектор підтримки на користь виробника іноземного. Про який би там “приплив коштів” нам не говорили, національний інтерес має бути понад усе”, - вважає Лариса Брюховецька.
Опитані Укрінформом експерти не зовсім погоджуються і з твердженням авторів законопроекту, що його втілення допоможе запобігати корупції в кіноіндустрії та у “суміжних” галузях. Навпаки:
є ризик, що участь у кіновиробництві стане іще одним ланцюжком відмивання брудних коштів, коли через іноземні фірми-прокладки в Україну заходитимуть гроші, раніше виведені нашими ділками в офшори. Такі ділки і прибуток від продажу й прокату фільмів отримуватимуть, та ще й частину витрачених коштів за рахунок держави собі повертатимуть.Натомість прибічники законопроекту переконують: в Україні є механізми запобігання цим ризикам.
Це і правоохоронні органи, й антикорупційні структури, активізацію роботи яких обіцяє влада. Те ж стосується й застережень щодо можливої участі у зйомках в Україні (та ще й із такими преференціями) російських кіномитців і російського ж капіталу. Але і тут протиотруту теоретично, ніби, знайдено. Завдання — посилити відповідні практичні зусилля. Йдеться як про недопуск на територію нашої країни вороже налаштованих проти України та українців російських акторів і режисерів, так і про унеможливлення приходу у вітчизняний кінематограф російських грошей. Влада анонсує реформування вітчизняних спецслужб, зокрема, СБУ. Тож їх робота має стати ефективнішою — в тому числі, і за цими напрямками.
“Для “цивілізованих” країн відповідних запобіжників і справді може бути достатньо.
Але в українських умовах сподіватися на це, на жаль, не доводиться”, - не погоджується
продюсер Володимир Філіпов. Він вважає, що норми про недопущення до участі у процесі кіновиробництва в Україні держави-агресора та її представників мають міститися у тілі самого закону.
