Китай – старший брат Росії

[monach]

Наша увага весь час прикута до східного кордону та взаємовідносин зі США, ЄС і Росією. Видається, що під дією багатьох факторів Путін ніби зупинився з прямою агресією. Тиск США, ЄС, категоричне несприйняття агресії в Україні та розгортання української армії, дали свої результати. Проте цікаво придивитися ще до одного факту. Путіна не підтримав Китай, який часто діє синхронно з Росією при ветуванні рішень Ради Безпеки ООН.



Тобто нашому Путлеру підсунули велику свиню, на яку він явно не розраховував. Без сумніву, що це добряче зіпнуло настрій новоявленому фюреру. При цьому поза увагою проходить цікава низка подій, яка територіально далека від нас але, дуже імовірно матиме вплив на Україну. Проте за порядком.

Другого березня, невдовзі після вторгнення Росії в Крим, депутат Всекитайських зборів Сунь Вань Хань зареєструвала законопроект, який уможливлює приєднання до КНР частини території іноземної держави.

Це пропонується зробити наступним чином. По-перше, Китай може прийняти територію, де населення більшістю голосів на референдумі проголосує за це приєднання. По-друге, якщо про це попросять легітимні органи державної влади цієї території (наголошую, не держави, а території).

Разом з цими пропозиціями на розгляд Зборів народних представників було внесено ще один законопроект, за яким спрощується отримання китайського громадянства для жителів Росії!!! За словами депутата Сунь Вань Хань, "Ці закони стануть інструментом величі геополітики Китайської Народної Республіки".

Чи не нагадує нам це щось близьке до наших теренів? Адже, коли врахувати, що, за неофіційними даними, в Росії проживає від 3,5 до 18 мільйонів китайців і щороку їх чисельність збільшується на 500 тисяч та те, що в далекосхідному окрузі сучасної Росії живе всього 6,3 млн. росіян, а в Сибірському (від Томська і далі) – 20 млн., то перспективи вступу в дію згаданого вище закону стають більш, ніж реальними. Віват Путін!

Нещодавно, 28 березня, лідер КНР Сі Цзіньпін відвідав Німеччину з офіційним візитом. При зустрічі відбувся традиційний обмін подарунками. Китайський лідер подарував Ангелі Меркель порцеляну, а вона йому – першу точну карту Китаю, складену у 1735 році за часів правління династії Цінь.

Пікантним є те, що на цій карті, частина Сибіру показана як китайська територія, що викликало вибух у китайському Інтернеті з докорами на адресу уряду, чому він не бере приклад з дій Росії у Криму.
Багато китайських блогерів дякують Меркель за подарунок і кажуть, що він "красномовніший ста тисяч слів". "На цій карті є все, що у нас має бути, особливо в північній частині!" - пишуть блогери.

Ці землі (між Томськом і Далеким сходом) були втрачені Китаєм внаслідок поразки в опіумних війнах та кабальних договорів 1858 та 1860 років. В підручниках історії до цього часу Китай називає їх тимчасово втраченими територіями, і в свій час Мао Цзедун погрожував за них СРСР війною.

Правда чи ні про Меркель і карту - точно невідомо. Російські ЗМІ стверджують, що все не так, але чомусь через два дні після цього Путін терміново оголосив в Забайкаллі масштабні командно-штабні навчання з перекидання військ на кордоні з Монголією та китайською провінцією Внутрішня Монголія. Також проводиться навчання військ ППО в даному регіоні.

Взагалі, якщо почитати спеціалізовану а не пропагандистську російську пресу про відносини між Росією та Китаєм, то в очі кинеться велика кількість статей з промовистими назвами: «Китай готується до війни з Росією?», «Китай проти Росії. Перемога буде не за нами», «Китай готується напасти на Росію?» «Китай готовий до великої війни» і тому подібне. Суть всіх публікацій зводиться до того, що населення Китаю ростиме і далі, отже рано, чи пізно країні потрібна буде територія. Просування на південь Азії нічого не дасть, бо там густота населення не менша, ніж в Китаї. Отже, різке збільшення військового бюджету та масштабне переоснащення армії Піднебесній потрібне явно не для війни, скажімо, з Тайванем. У Сполучених Штатів території також не відбереш, бо далеко. Отже…?

Тривогу в російських фахівців викликає будівництво автострад до кордону з Росією, які придатні для перекидання важкої техніки і повинні бути готовими уже в кінці цього року. Особливістю є також будівництво дороги 2 класу вздовж кодону з Росією за принципом рокади (прифронтова дорога). Якщо зважити, що доріг в Російському Сибіру практично нема і єдиним способом доставки військ є залізниця, бо важку техніку літаками не повезеш, то стає зрозумілим термінове проведення згаданих командно штабних навчань з переміщення військ. Суть навчань зводиться до завантаження техніки на платформи, перевезення в певний регіон та розвантаження і, звичайно, логістика цього процесу. Зв’язок європейської частини Росії зі Східним Сибіром та Далеким Сходом здійснюється всього двома залізничними магістралями – Транссибірською та Байкало-Амурською.

Перерізавши близьку до кордону Транссибірську магістраль в районі Байкалу китайська армія може серйозно заблокувати всю сибірську частину Росії, особливо, коли зважити, що Китай легко може поставити в стрій понад 200 млн. солдат. Тому в російській пресі, не зважаючи на загравання Путіна з КНР, все частіше з’являються твердження типу: «Питання не в тому, чи нападе Китай на Росію, а в тому – коли».

Як бачимо військове і, найголовніше, законодавче підґрунтя для цього майже сформовані. Отож чи не накинув Путлер аркан собі на шию? Адже ящик Пандори відкрито і вся надія на загравання з Китаєм проти Західного світу може в один момент полетіти шкереберть. Вступивши в звичну конфронтацію з Заходом, КДБіст сам формує другий фронт зі Сходу. Адже спопелити ядерним вогнем, за висловом Кисельова націю в 1,4 млрд. населення, значно важче, ніж 140-ка мільйонну. Десятикратна перевага все-таки.

Отже, слава Китаю, смерть ворогам?

http://stailker.livejournal.com/191810.html