Четверо володимир-волинських майданівців, учасників боїв на вулиці Грушевського, лікують отримані рани від куль, кийків та чобіт «беркутівців» у місцевому ТМО. А от душу і серце, кажуть, їм зцілить лише повна люстрація влади і нова, європейська Україна. Інакше Майдан не затихне ніколи. Серед них одна - смілива жінка!
Двадцятидев’ятирічна Ольга Нечитайло, яку у Володимирі-Волинському ще знають як Асю, виросла у сиротинці, своєю домівкою вважає усю Україну, тому без жодних вагань поїхала на Майдан, місяць була єдиною жінкою-десятником, командувала чоловіками, котрі їй у батьки годяться, а також зовсім юними хлопцями.
Думала, найстрашніше вирости без батька-матері, та виявилось що ні. Найжахливіше – бачити як від пострілів снайперів падають твої побратими, з якими пліч-о-пліч йшла у бій, їла кашу з однієї миски.
18 лютого «Беркут» сильно побив мене кийками біля Маріїнського парку, проте дійсно злякалась лише наступного дня: під час штурму згоріло половина наметового містечка Євромайдану, будинок профспілок, «беркутівці» не ховаючись «мочили» людей з бойової зброї, скидали нам на голови величезні каменюки з пішохідного мосту біля Жовтневого палацу. На містку висіло чимало синьо-жовтих прапорів, то вони ті знамена рвали як скажені звірі, з такими ненависними обличчями! Страшно подумати, що так само, у клоччя, вони хотіли розірвати Україну...
Пантілея Тихонюка з села Селиськи Володимир-Волинського району «Беркут» «нагородив» за звитягу величезною раною на голові, через що чоловік перебуває у хірургічному відділенні ТМО, до цього, з січня, стояв в обороні Євромайдану. З бійні його врятував Червоний Хрест, інакше б добили «тітушки». А скільки отруйного газу наковтався, набачився відірваних кінцівок, випущених кишок і вибитих очей – тепер через це не спить ночами.
Все, що показують по телебаченню, далеке від правди, майданівська реальність набагато жорстокіша. Коли вийдемо з лікарні, почнемо створювати громадську сотню у Володимирі, бо атмосфера у місті задушлива, чиновники пустили коріння немов столітні дуби – родичі, куми, свати, коханки - усім по посаді. А де людям працювати, якщо хапуги сидять у кріслах десятиліттями? Найстрашніше – дивитись на хлопців, котрі вмирають у тебе на руках. Після цього жоден посадовець не налякає, ми не пробачимо їм свавілля, вбивств, - гнівається Пантілей.
Сорокап’ятирічному володимирчанину Олександру Приступі лікарі зашили голову, обличчя, витягли дві кулі, на Майдані він з перших днів, у Київ поїхав без згоди родини.
- Коли над головою свистять кулі, а під ногами вибухи, болі не відчуваєш, лише лють. 18 лютого, під час мирної акції біля Верховної Ради, «тітушки» під прикриттям «Беркуту» почали кидати у євромайданівців гранати, до яких скотчем прив’язували цвяхи, гайки, різне залізаччя – щоб збільшити убойну силу, якнайбільше скалічити людей. Потім «Беркут» з Кріпосного провулку зайшов з тилу, мало не оточив нас.
Частина мітингувальників ринула в контратаку, однак хтось дав провокаційну команду і решта кинулась в Маріїнський парк та до Арсенальної. На місці встояли лише кавалки від кількох сотень – Волинської, Івано-Франківської і Львівської. Вирішили прориватись через Інститутську, та «Беркут» збивав нас з ніг, топтав, йшов по головах... Чув як репались черепи... Я отримав гумову кулю в плече, нелюди в уніформі скакали по мені двома ногами, задерли металеву каску і з розмаху, кийком штрикнули в око, тоді втратив свідомість. Отямився – хтось волочить за ноги, заледве відкриваю повіко – медики. Підбігли «беркутівці», знову копають, виривають мене з рук санітарів. «Він мертвий!», - крикнув хтось у білому халаті, тоді відстали, але для «перевірки» стрілили гумовою кулею у бедро. Я вже нічого не відбував, тому й не скрикнув.
http://slovovolyni.com/ukr/interviews/17989/
