Elizabeth Bielska
«Поки ви не перепросите за стосунки з ненависницею України, комуняцькою агенткою Фаріон, не бажаю знати про ваші проєкти».
«Навіщо Антін пішов на інтерв’ю до Яніни Соколової, вона ж зацькувала Ірину Фаріон?» чи «Яніна – Шарій у спідниці, для чого ви рекламуєте її фільм про військовополонених»?
«Як ви могли віддати понад 100 тисяч доларів на дрони Притулі? Він бреше, що купив супутник. Того супутника ніхто не бачив!»
«Не пишіть, що Портніков інтелектуал – він же перейшов на російську в ефірі з Латиніною».
«Я вас поважав, а ви ставите вподобайки Остапу Дроздову. Він пропонував відгородитися від Донбасу стіною. Я йому не пробачу».
«Відписуюся від вас. Ви сказали, що рука Порошенка приємна на дотик. Він же барига!»
«Ваш чоловік ухилянт, який прикриваючись чотирма дітьми втік до Канади. І ви з ним». – «Та ми ж були в Канаді лиш два тижні, збираючи на концертах кошти для Армії. Вже понад 8 000 000 переказали». – «Значить, ви в Америці сидите. І ніхто ваших мільйонів не бачив, як і Притулиного супутника»…
За всі роки у фейсбуці я заблокувала близько 800 осіб. За грубість, хамство, панібратство, образи, підтримку Росії та принципову російськомовність. Але останні місяці кількість бруду, який продукують не ботоферми, а реальні грамотні люди з освітою, фахом й точно проукраїнською позицією зашкалює. Це вже схоже на перестрілки лайливими словами.
Від цих усіх слів мені стає дуже сумно. А відчуття нашої поразки стає неминучим. Спершу ми з’їмо одне одного самі, а рештки догризуть росіяни, як вже неодноразово було в нашій історії. Ми ж усі в одному човні.
Так, Ірина Фаріон має непростий характер. І я зовсім не згодна з політичною ненавистю до Петра Порошенка та деякими її висловлюваннями, хоч націоналістичні погляди мені близькі. Але вона зробила для українізації України за останні 30 років більше, ніж усі ми разом узяті. Вона невичерпне джерело глибоких енциклопедичних знань з мови та історії. І я її за це поважаю.
Яніна Соколова – єдина безстрашна дійсно українська журналістка, яка працює з шаленою працездатністю. Чи подобалося мені, що вона вела російськомовний проєкт? – Ні. Але вона вірила, що хтось має працювати для російськомовного населення, щоб долати імперську пропаганду. Й була в цьому успішна. У кожного свій шлях. Головне, щоб він був на підтримку України.
Сергій Притула – автор першого українськомовного гумористичного шоу. Чесно – не кожний його жарт видавався мені смішним. Але це був якісний український продукт. Сергій – найвагоміший і найефективніший волонтер, чия робота певний час замінювала собою міністерство оборони. Бо держава неповоротка й бюрократична, а він першокласний менеджер, котрий вміє знаходити ресурси й вирішувати надскладні питання швидко та якісно. За всі кошти, котрі ми передали його фонду, отримали квитанцію про купівлю на них 50 дронів Mavic-3. Тобто все було чесно та прозоро. Супутника теж не бачили, бо він десь у небі. Але ГУР звітує, що знімки їм дуже корисні.
Віталій Портніков – журналіст з видатним розумом. Його ми, на щастя, маємо на противагу аферисту-"військовому експерту" Арестовичу.
Остап Дроздов – майстер висловлювати контраверсійні думки, збурювати громадськість і цим змушувати аналізувати й формувати власну думку.
Долоня Петра Порошенка справді тепла й велика, наче батьківська. Я вдячна йому за безвіз і за церкву. І, хоча серджуся, що він не дореформував суди й не взявся за захист української на державному рівні раніше, певна, що якби він лишився на другий термін, то повномасштабної війни не було б.
А Антін Мухарський – найкращий у всьому світі чоловік, саме такий, який потрібен мені. Геній. Яким я пишаюся, захоплююся і закохуюся щодня вже десять років.
Для мене всі ці люди «свої».
Ті, хто словом, розумом, дією, часто зі зброєю в руках, боронить наші території, людей, думки, мову, викриває злочини, корупцію, бореться за справедливість. Хто достеменно на боці добра. А їхні (і наші) недоліки є лише продовженнями чеснот. Кожен із нас несе в собі чорне та біле.
Нас так мало… І в єдності мала б бути сила. Натомість із кожним днем все більше чубимося, знецінюємо одне одного, засуджуємо, критикуємо, сперечаємося. Кожне написане чи промовлене зневажливе агресивне висловлювання травмує, ранить, знесилює, і грає на руку ворогу. Ворог у нас один.
Ми боремося за свободу. Хто на фронті, хто в тилу. Але щоб далі цю свободу втримати й зберегти націю, ми мусимо:
1. З усіх сил підтримувати своїх: добрим словом, дотиком, думкою, молитвою, увагою, коштами, працею.
2. Переходити на українську – це необхідність національної безпеки.
3. Ставати чемними, делікатними, тактовними, співчутливими, відповідальними, мати повагу до професії та служіння (військового, лікаря, волонтера, фахівця),
4. Дякувати. Дякувати за все і кожному. Дякувати Богу. Дякувати тим, хто нас любить чи до нас прихильний. Дякувати військовому за захист і службу. Дякувати тому, хто вперше відповів вам українською. Й тому, хто усміхнувся чи притримав двері. Дякувати за цікавий допис чи нові знання. І дякувати тому «своєму», кого щойно так хотілося виправити чи докорити за думку, відмінну від нашої. Ми ж для чогось читаємо його дописи чи дивимося відео?
Ми різні - тим цінні й цікаві, бо можемо доповнювати одне одного. Єднаймося. Обіймаймося. Українізуймося. Перемагаймо.
