досить довго я був прихильником ідеї "України вишневих садків", тобто "краще менше та краще", щоб була етнічно однорідна маленька Україна типу Словаччини
Хоча події, зокрема останні Майдану-2014, трохи поміняли мою позицію
Якщо рос.мовні гром. України з Одеси чи Харкова бачать майбутнє України в європейсьому напрямку, то чому я з ними не можу бути в одній державі?
Памятники, це насправді минуле. Бандера, Катерина 2, Хмельницький, Шевченко - то таке. Пр це все треба знати але дивитися вперед.
Мова, це насправді деталі. Важлива єдність цілей. (бо буває так що й тою самою мовою люди не порозуміються.)
Мова - потребує певного звикання до ідеї що рос. мова - це теж мова України, наших співгромадян. Ну склалося так історично, і швидко ситуація не міняється. звісно, "розмивається" ідентифікаційний маркер мови. тоді як "українська" - це майже однозначно "свій", то "російська" - не відразу очевидно чи це "свій" чи "росіянин"
---
якщо сформулювати трохи по іншому, то Україна - це про-європейський проект східних словян
В цьому її суть, а не в вишиванках і вишневому садку і чумаках (хоча і те і інше - позитив і символ ідентичності
так як млини в Голандії )
Росія - це деспотичний євразійський проект
Білорусь - це законсервований СРСР, і це значить що вибір про-європейського чи євразійського шляху в неї ще попереду.
Чи про-європейський = не-російський? однозначно оск. Росія після певного періоду замилування Європою пішла в сторону Азії.
Чи про-європейський = анти-російський? Можливо. і це залежить від самої Росіїі в першу чергу. Агресивна, шовіністична, брехлива Росія (така яку ми побачили нещодавно) не може очікувати від України нічого іншого.